Pirouettes

Сховалась за фіранкою

своєї радянської ванної.

Змиваючи із себе

відлуння сірого дня.

Рухи безсилі, водночас

несамовиті і впевнені.

Але для кого цей вступ,

Де твої глядачі?

Ти танцюй над водою —

наче кафель то сцена твоя.

Лиш для себе одної

Піруети крути.

Бо ж ніхто не побачить.

Може натовпу байдуже.

Лиш ті краплі по спині —

мов шлях на хребті.

Та добіг вже кінця виступ твій

той прихований.

Та повільними рухами

Крок на коврик для ніг.

Оплисків тиша.

Раптом, квіти не падають.

Та й тобі не потрібно.

Ти не для цього прийшла.

Рушником тим обідраним,

мов гумкою стислою,

Повз рани свої

ніжно шкіру вмивай.

Ніхто не побачить.

Та й є тут сенс поглядів?

Стали твої ритуали —

виступом мертвих очей.

Ти прагнула більшого.

Вічність самого справжнього.

Бо лиш погляд у дзеркало

Повернув до життя.

Там більше немає

обличчя дівчини тихої —

лиш танцівниця

серед кафельних сцен.

~~~

Septimental 2025