Пожовкло на душі

Пожовкло на душі...

Встелилось горобцями, холодіє.

І мряка, мов вуаль, прикрила сум в очах.

Заплаканий асфальт листок приблудний втішить, як вже вміє.

Вітрище так зазнавсь, що скаженіє -

З Мареною танцює по ночах.

Пожовкло на душі...

Без прихистку залишились надії.

Старезний клен  в осики листя позичав -

Запрошував до танцю і вона, востаннє гарно вбрана відмовити не сміє.

Вороняче гніздо чогось пустіє

В полях губився сон і не вертав.

Пожовкло на душі...

І хтось комусь пожовклий в диво-двері

Відкриє цілий світ в осіннім рандеву.

У сонця променях  і між химер дерев, з рудим волоссям в довгій  сукні-чері,

Гойдається  хандра в напівпорожнім сквері.

І потайки надумує історію нову.