Пожовкло на душі

Сподобались повтори і що той самий настрій зберігається протягом читання вірша

Дякую

Дякую

Прекрасний і сильний вірш. Вдале поєднання мотивів модернізму, декадансу і стилістики класичних сонетів. Метафори просто чудові і оригінальні.

Дякую за такий приємний відгук!

тішить стабільний ритм і гарна рима, окремий плюсик за влучні природні образи тільки там одрук у вірші: у слові востаннє бракує однієї н))

Дякую!

Цікава поетична форма, мені сподобалося, так розміряно і задумливо)

Дякую, приємно! І справді опечатка...дякую, що помітили..випоавляю

Ну написано наче добре, але мені не відгукнулось по настрою — я надто люблю осінь))) Ну але це вже суто моє, суб'єктивне...

Дякую! Тай я люблю осінь, Шкода, що не відгукнулося.

Тойво, в кількох моментах видні фрагменти редагування. Ще й в одному слові буква пропущена

То це.... Якщо Ваша ласка, вкажіть на слово, де пропущена літера, справді, не знаходжу (можливо, бо це мій, зачитаний текст) ...виправила б, чи що. І з фрагментом редагування взагалі не зрозуміла (типу, хтось мені редагував, чи я не доредагувала?)....

Запршував замість запрошував Та ні, тут в очі кидаються зайві пропуски. Подума над тим, що ви, можливо, щось там видаляли

Осінь то завжди красиво — і в меланхолії та згасанні, і в чудових барвах. Теж хороший вірш.

Дякую за теплі слова!

Дякую.

Сумно. МЕЛАНХОЛІЯ Лавка дерев’яна під парканом В барвах золотистих утопає… Це її священна пектораль, Та нажаль вона цього не знає. Їй байдуже до життя людей, І погодних примх вона не відчуває, Все одно їй чи йде дощ, Чи садками літо бабине гуляє… Я присів на лавку, зажурився, Дивлячись на горобину зграю. Пригадалося розхристане життя… Раптом, чую, голос з саду долинає: «Нічого журитись, чоловіче, Коли сонце над тобою в небі сяє І життя вирує навкруги, Але ти його чомусь не помічаєш…» Я здригнувся. Озирнувся. Тиша. Запитав я в тиші: Що таке ти знаєш про життя, Чого я ще до сих пір не знаю?.. Тиша з саду враз відповіла: «Нам, як звісно, не прожити без гріха, Але ж дане нам життя – то є любов свята, І вічне, перед Богом, каяття…» Прошепотіла тиша з небуття.

Так, трохи сумно...... Дуже гарна відповідь! Дуже талановито, ніжно, зворужливо... Але теж сумно...