Апокриф

Чорний ворон самотньо крокує вулицями,

перехожих крилами торкає.

Завтра буде новий день,

а душа у нього пусткою зяє

і мовчить — не співає хвалебних пісень

добрим богам на небі.

Чорні крила рваними ранами кровоточать —

песиголовці ж бо жалю в серці не мають.

З їдним боком і з їдним оком,

посеред чола з одним рогом,

слідкують ворона,

впиваються життєвим соком.

Ворон ледве-ледве добредає гнізда,

мостить ліжко — та не дрімає,

в тиху задуму тілом вгрузає.

Не молиться, не їсть і не п’є вина —

тільки крила слізьми поливає,

аби росли:

«Ростіть, крила міцні та дужі,

допоки Даліла вас не обріже».

Боги побачать — і мовчки очі сховають,

а та співатиме херувимам іже.

Чорний ворон хвалебних пісень не кряче —

то хай собі плаче.