У владі слів

Я римами грати, на жаль, не вмію,

Не вмію словами пастки плести.

Та розум мій мчить без упину,

Мусить лиш правду на папір нести.

Над думками влади я не шукаю,

Не бажаю чужі кроки вести у пітьму.

Бо власна голова — моя в'язниця,

Де тіні тримають у владі мене.

Слова приходять як гроза вночі,

Нестримно, зненацька, б'ють без пощади.

Впиваються в мозок, отрутою ллються,

А часом зникають на довгі роки.

Я тільки тримаю олівець у руках,

Слухаю подих, що сам промовляє.

Я лиш провідник для потужної сили,

Для правди, що бачить мене у пітьмі.

Мушу писати, навіть коли не бажаю,

Слова самі вихід знаходять в душі.

Вони ведуть мене, як стежка у прірву,

І змушують світу відкрити себе.

Розум мій прагне волі безмежної,

Хоче крила розкрити і мчати життям.

Та думка кожна, палає вогнем,

Замикає в кайдани власної суті.

Часом здається, що це зовсім не я,

Що рядки керують моїм існуванням.

Я — відлуння думок невидимих,

Лиш лялька у їхній вічній грі...