Осінні барви

Вже осінь одяглась в багряні шати,

іду я по стежині між дерев.

Легким серпанком хоче ранок обійняти,

торкаючи легенько за плече.

Навколо килим з золотого листя,

подекуди вплітається й багряне.

Я йду і відчуваю тихе щастя,

яке, я сподіваюсь, швидко не зів'яне.

У небі в'ється пташка і співає,

бо бачить сонця схід і нової надії.

Я вірю в своє щастя, точно знаю

мене воно ніколи не покине.

Вже сонечко цілує ніжно в скроню,

немов кохана мама у дитинстві.

Я чую знову тепле: "Мила доню".

Я знаю вже - нема нічого кращого за материнство.

Цей спогад кличе в теплий світ дитинства,

коли ми всі були малі й веселі,

не знали, що таке людське презирство,

жили, немов в раю, у батьківській оселі.

Та годі споминів...Я усміхнуся сонцю, небу та серпанку,

у душу свою осінь не впущу.

Як гарно вийти прогулятись зранку,

коли немає навкруги й всередині дощу.