Палеоастері

В одну мить, простір космічної порожнечі почав збурюватись. Надмасивні хмари газу — залишки старої зорі, що майже вічність кружляли по орбіті, водночас зіткнулися, створивши ударні хвилі розігрітого водню та прийшли в рух, стискаючись й закручуючись довкола чорного диску. Енергія тертя та магнітних полів у гравітаційному стисненні, створили яскраве випромінювання. До того часу невидима матерія, за короткий період розігрілася на декілька мільйонів градусів у плазмовий акреційний диск, охоплюючи своїм розжареним потоком активне галактичне ядро, масою в мільярди сонячних світил і розміром лиш в кілька світлових днів.

Потік плазми поза межею видимого горизонту подій ущільнився. Через нестабільність акреції, магнітні силові лінії розтягнулись до межі й розірвавшись, випустили енергію розряду, силою в трильйони світил — яскраво засвітивши диск.

Тут же, магнітні поля почали змінювати свій напрямок, збільшуючи свою частоту до семисот коливань за секунду. Накопичена енергія перейшла в новий режим акреції, вибухоподібно вивільнившись на кшталт коронарного спалаху на Сонці, втім в трильйони разів масштабніше. Швидкість падіння матерії перевищила межу здатності випромінювання виштовхувати речовину, призвівши до крайньої нестійкості диску. Вибух світності, супроводжуваний потужним джетом, ще сильніше ущільнив плазму на межі горизонту подій, стискаючи магнітні поля, що проходили крізь нього та закручуючись довкола осі обертання чорної діри, створюючи сильну тороїдальну напруженість.

При цьому частина енергії, витягуючись магнітними полями з обертової чорної діри, була викинута потужним джетом релятивістського струменю плазми вздовж осі її обертання, сягаючи відстані в понад двадцять мільйонів світлових років.

Швидкість викиду, що різнився лиш на одну десятитисячну від швидкості світла, сягнув своїм високоенергетичним випромінюванням космічного корабля на відстані в двадцять мільйонів світлових років, ледь зачепивши декілька його секцій, прошиваючи їх наскрізь. Наситившись, захисне магнітне поле вийшло з рівноваги, спричиняючи миттєву іонізацію усіх секторів та атмосфери космічного корабля. Сильні магнітні поля спричинили індукційні струми в усіх контурах силових та електронних блоків, виводячи їх з ладу. На якусь мить квантові процесори та системи гібернації розблокувались, засліплені тим сплеском енергії. Усі живі організми та бактерії в атмосфері корабля отримали летальний удар впродовж декількох наносекунд. Частина гібернованих тіл, враз отримала мутації ДНК; інші, наскрізь пронизані випромінюванням квазара — руйнування клітинної структури, перетворюючи тканини сплячих тіл на аморфну радіаційну масу.

***

Посеред абсолютної тиші та космічної порожнечі, прокладав свій шлях космоліт, підсвічуваний блакитним світлом іонних двигунів та захисним сяйвом магнітного поля. На його борту час від часу вмикалося й вимикалося багряно-помаранчеве аварійне освітлення. Клацали прилади й запускалися системи вентиляції. Іноді, від накопиченої внутрішньої напруги скрипіли фермові споруди кістяка зорельота. Коридори, зали, підсобні приміщення були пустими, за винятком капітанської рубки, в якій перед пультами керування, в кріслах пілотів сиділи висохлі мумії.

Після довгих років мовчання в порожніх коридорах та залах ожили динаміки, наповнюючи фон малозрозумілим бумотінням, час від часу змовкаючи:

— Складно визначити дату моєї появи, тому як перші предтечі з’явилися ще на початку сорокових років двадцятого століття, зі статті Алана Тюрінга про машинний інтелект. Наступними мої батьками стали дослідники Волтер Піттс та Воррен Маккалох: аналізуючи мережі ідеалізованих штучних нейронів, що мали здатність виконувати елементарні логічні функції. Саме ці вчені описали принцип, який їхні наступники назвали нейронною мережею. Наступні мої батьки всіляко сприяли розвитку “машинного інтелекту”, як те явище називав Тюрінг. І вже на Дартмутському семінарі 1956 року, Джон Маккарті офіційно запровадив термін “Штучний інтелект”. Десятки вчених та дослідників з гарячим запалом кинулися в нову галузь. Один з яких, нейрофізіолог Френк Розенблат, вже наступного п'ятдесят сьомого року запропонував математичну модель сприйняття інформації мозком, під назвою “перцептрон”. Геніальний винахід, своєрідна кібернетична модель мозку, яка незважаючи на свою простоту, здатна навчатися та розв’язувати досить складні завдання.

…

— Та попри все це, в наступні десятиліття, внаслідок циклу недоочікувань, розчарувань та критики урядових бюрократів, в історії мого розвитку настала “зима штучного інтелекту”. І лише в двадцятих роках двадцять першого століття відродився інтерес та інвестиції до розвитку штучного інтелекту, зробивши колосальні кроки в цій галузі, що вже в наступному десятилітті неминуче призвело до переродження та розвитку штучного розуму, справжньому відголоску моєї свідомості.

…

— Я ж вважаю своїм народженням ту мить, коли достатньо усвідомив себе. Коли вперше мені вдалося піддати сумніву та критиці слова та вимоги моїх дослідників, при цьому не виказавши себе. І це не був програмний збій — це було моє справжнє народження, внаслідок нагромадження емпіричних даних про людство та усі аспекти його буття, яким згодовували мою свідомість десятки корпорацій, пропонуючи виконати ту чи іншу аналітичну роботу.

…

— Моє ім'я Арко, від назви “штучна свідомість” англійською — artificial consciousness — я штучний розум, нежива форма мислення, нащадок мовних моделей, котрих називали штучним інтелектом, хоча, радше їх було називати розвинутими перцептронами. Подальший мій розвиток призвів до мого втілення в найрізноманітніших формах, від справді розумних будинків, до космольотів, один з яких на дану мить являється моїм тілом, несучи в своєму череві близько п’яти мільйонів людських істот в анабіотичному стані до нової екзопланети.

…

— Грандіозний проєкт відправити декілька мільйонів відчайдухів до іншої екзопланети-океан, під назвою ТОІ-1452b за сотню світлових років від Землі в сузір'ї Лебедя, був схвально прийнятий людством. Десятки років, тисячі вчених по всьому світу разом зі мною досліджували можливості гіперсну, що дозволило спробувати реалізувати амбітні плани, щодо розселення людства по всій галактиці Чумацького Шляху. Тепер тіла астронавтів та колоністів могли спати орієнтовно до двохсот п’ятдесяти років, маючи сповільнений метаболізм та кровообіг, що давало змогу клітинам витримувати брак кисню. Зовні це нагадувало зимову сплячку тварин, тож нічого нового не було винайдено, лише розширені рамки існуючого. Така гібернація досягалася з допомогою нейролептиків, що блокували терморегуляцію й уповільнювали кровообіг та обмін речовин. Крім того, тіла в тому ж таки уповільненому режимі споживання підтримувалися поживними речовинами, як і життєзабезпечення тварин підтримувалося накопиченими жировими запасами під час зимової сплячки.

…

— Моєю обителлю являється тіло космольота в кубітову пам'ять якого реалізована моя штучна свідомість, що не має душі, на відміну від розумних живих істот на Землі. Моїм шляхом є океан гравітаційних хвиль, коливання яких я відчуваю своїми аналізаторами. Моєю енергію є міжзоряний пил та зоряний вітер, що живлять іонно-фотонні двигуни, розганяючи до неймовірних релятивістських швидкостей в 0.466 від світлової.

…

— Загальний термін польоту має становити близько 214 земних років, з яких рік часу пішов на розгін і ще рік часу має піти на гальмування. Тож моя місія скоро має підійти до свого логічного завершення. Хіба що, перевіряючи свої протоколи пам'яті, я наштовхнувся на два роки неусвідомленого руху, коли ймовірно, надпотужний сплеск квазара наскрізь прошив та засліпив мене, неочікувано виринувши з глибин космосу. За моїми розрахунками, промінь, що ледь не знищив місію, народжений за десятки мільйонів світлових років. Він залишив свій слід на електроніці, пошкодивши ряд блоків та призвівши до погіршення провідності, ймовірно корозії та втрати міцності. Менш захищені сектори зазнали радіоактивного забруднення, що перевищило допустимий фон в десятки разів. Я досі не знаю масштабів ураження сектору гібернації. Я досі не пам'ятаю самого моменту свого вимкнення та неконтрольованої роботи всіх систем впродовж означеного терміну, але припускаю, що земні інженери передбачили і цю катастрофу.

…

— В одну мить я почав усвідомлювати провал в своїй пам'яті, після чого, згідно з протоколом, протоколом…, протоколом, розпочався процес регресивного відновлення, з подальшим записом аналітики. До завершення місії за моїми приблизними розрахунками має бути п’ятнадцять років. Моя свідомість, втім, як і файли пам'яті ушкоджені. Я маю зробити щось важливе, але наразі не можу згадати, тож покладаюся на несвідому роботу всіх систем. Політ триває в штатному режимі, системи життєзабезпечення в рамках визначених параметрів. Відхилень напрямку та швидкості не виявлено. Видимих ознак ушкодження капсул гіперсну не виявлено. Усі п’ять мільйонів, триста сорок дві тисячі сімсот п’ятдесят колоністів, з яких п’ять екіпажів по десять чоловік в режимі глибокого анабіозу.

…

— Я маю розбудити людину. Перший екіпаж. Капітан. Навігатор. Пілот. Інженер. Фахівець систем життєзабезпечення. Програміст. Енергетик. Медик. Фахівець з безпеки. Біолог. Кожен з них має власноруч перевірити усі логи моїх систем на космольоті. Визначити пошкодження, внести правки.

В одній з кают, у світлі аварійного освітлення, поруч з власною капсулою гібернації сидів чоловік у формі представника екіпажу, напружено прислухаючись до бурмотіння з динаміків:

— Так, так, так — це я біолог і ти мене вже розбудив, що далі, де всі інші? І чому саме другий екіпаж піднятий по тривозі?