Палеоастері

Якоїсь миті, один з наступних секторів втратив зв’язок із серверною. Під впливом радіації, сенсори відсіку гібернації G-497 остаточно вийшли з ладу.

— Схоже, моє тіло теж вмирає, — пролунало невдоволене бурмотіння Арко, порушуючи тишу коридорів та кімнат.

Фоновий гул систем, розмірений скрип кістяка космічного корабля та низькочастотне рипіння обертових тороїдів довкола нього, сповіщали про тиху подорож на хвилях міжзоряної гравітації, створюючи свій власний світ відчуття відцентрового низу й верха. Світ, який мав би дарувати людині насолоду сприйняття земного тяжіння на внутрішній поверхні зовнішнього циліндра.

— Разом з ним і чергові десять тисяч поселенців. Але ж вони й раніше були мертві, одразу після опромінення, хоч і уві сні. А я живий. І я існую... це означає, що я живу?

Магнітне поле м’яко огортало корабель, спрямовуючи потоки міжзоряного вітру й космічного пилу в приймачі, з подальшою їх переробкою на чисту енергію, підтримуючи в іонних двигунах постійну швидкість 0.466с. Далекі зорі довкола мовби витягувалися в спіральні світлові лінії, з точки зору астронавта на капітанському містку. Але парадокс полягав в тому, що окрім штучного розуму, жодна людина не могла цим насолодитися.

— Як мені врятувати їх? Адже святилища душ виведених зі сну, вражені аномальною прогерією. Вони всі швидко зістарились та пішли. Слід за ними йде у небуття й моя свідомість. А тут ще й новий сектор втрачено. Я маю принести в жертву ще одне життя, заради мільйонів інших життів.

Поки Арко вголос роздумував над своєю проблемою людства, корабель продовжував летіти в космічній безодні до омріяної планети. З одного боку був прямий наказ від члена екіпажу, медика Івана Гонти, нікого не виводити зі стану гібернації. З іншого боку — маючи штучну свідомість, Арко розумів необхідність зважених рішень щодо порятунку людської цивілізації, затисненої в надскладні обставини за крок до повної загибелі. Більше того, донині, у нього навіть не було чіткого уявлення про масштаби пошкоджень зорельота. Лише аналітичні дані про зникнення телеметрії у певних секторах.

Тож, було прийнято рішення, все ж таки розбудити фахівця систем життєзабезпечення. Скоротивши час інформаційного оповіщення в протоколі пробудження астронавта до мінімуму, Арко подав команду на внутрішньом’язове введення півміліграма адреналіну. По тілу чоловіка прокотилися хвилі м’язових спазмів, повіки затремтіли, наглядовий монітор запищав, сповіщаючи про прискорене серцебиття та підвищений тиск. Вмить, очі широко розплющились.

Головний біль та роздратування заважали йому зосередитись. Крізь щем в грудях та помутніння свідомості, чоловік у капсулі, почув фразу сенс якої розділив його життя на до і після.

— Валерій Олександровський! Валерій Олександровський! Фахівець систем життєзабезпечення, п’ятий екіпаж. Прокидайтеся! Ваш час спливає на години. Ми не маємо часу на ваше відновлення.

Астронавт різко піднявся та сів у капсулі. Хвилини три сидів коливаючись немовби обдумуючи почуте, поки його тіло не почало бити ознобом. Якщо з тривожністю ще можна було боротися, то тремор в руках вкрай заважав зосередитись. Попри автоматизм в діях, особливо важко було відчинити шафку з одягом, біля підніжжя капсули. Чоловік проревів загнаним звіром та безсило опустив руки. За тим, опанувавши себе, він, розправивши спину підняв голову та міцно стиснув повіки. Декілька разів протер долонями обличчя та з хрустом стиснув кулаки.

— І тобі ранку, Арко. Наша вахта, чи щось сталося?

— Активовано прискорений процес пробудження. Код “червоний”. Небезпека втрати людства.

— Оце так, засинав з надією на нове життя, а тут на тобі, прокинувся й одразу ж… ласкаво просимо в колайдер. Кажи, що відбувається? І чому, бісова трясця, мене так тіпає та нудить? На тренуваннях не було такого. Голова тріщить, розривається.

— Ваш стан відповідає протоколу пробудження без урахування поствідпочинку після виходу зі стану гібернації. Щоб активізувати ваше тіло, я прийняв рішення ввести півміліграма адреналіну. Наш корабель пошкоджено випромінюванням квазара, розміщеного за декілька сотень тисяч світлових років. ДНК ваших клітин не відновлюються. Швидкість старіння висока. Максимальний час життя сімдесят дві години, під час якого прогресує прогерія.

— Дай мені дві хвилини.

За цей час, Валерій тремтячими руками витягнув в шафки одяг, взуття та вдягнувся.

— Розповідай, що необхідно робити? І дай щось від голови.

— Необхідно перевірити сектори гібернації з G-497 по G-535. Втрачено телеметрію. Від сектора G-483 фіксується рівень радіоактивного забруднення небезпечний для життя людини. Також необхідно визначити крайню позначку простору з допустимим рівнем радіації та прийняти рішення щодо знищення радіоактивно забруднених капсул з нежиттєздатними особинами.

— Арко, ти ж розумієш, що ось так все зразу, ще й не залишаєш мені часу не лише на щось особисте, а навіть й на прості роздуми, чи то вибір? Тобі це не здається жорстким?

— Попри штучність моєї свідомості, я розумію вашу занепокоєність.

— Та йди до пекла, тварюка ти штучна! Дай зосередитись! Ще раз: нас прошило джетом квазара і ми всі приречені, правильно?

— Так, Валерію, ваші роздуми цілком вірні.

— Не перебивай! І щоб вирішити ці всі питання ти мене розбудив в надії, що я чарівним чином все вирішу, або порішу?

— …

— Арко, коли в майбутньому складатимеш про мене сагу, не забудь прикрасити цю історію емоціями. Нікому не цікаво, якщо просто… підняли тіло з анабіозу та відправили на вірну погибель. Тож спробуй тільки-но погано про мене співати — перепливу Стікс, знайду та випишу тобі тягла по самі годі.

— Я розумію ваші сарказм та невдоволення…

— Та що ти в біса розумієш, шкабатурка ти дефективна? Якого чорта ти мене підняв та відправляєш на погибель? При цьому примушуючи знищити бісову хмару людей. Коли ми засинали все було тихо. Корабель летів зазначеним маршрутом, як так сталося, що в одну мить всі пасажири цього триклятого шатлоїда опинилися на краю загибелі?

І поки Арко розповідав усе, що знав про аварію та пошкодження, в одній з кімнат ангара протирадіаційного захисту Валерій розпочав підготовку дрона-розвідника. Крім того, що озброївшись персональним електронним дозиметром, для миттєвого моніторингу накопиченої дози, астронавт встановив на дрон гамма-спектрометр зі зворотним зв'язком, щоб мати змогу проводити лабораторний аналіз одразу ж на місці та визначати енергетичний γ-спектр і тип ізотопів. Крім того, він облаштував свій електроквадроцикл детектором нейтронів, радіаційним спектрометром із картою корабля та системою позиціонування, щоб будувати “карту полів” у реальному часі. Певний час чоловік мугикав собі під ніс якусь пісню, допоки Арко не вивів його зі стану задумливої медитації своїм зауваженням:

— Валерію, я вам раджу взяти контаміційний лічильник для перевірки поверхні одягу та термолюмінесцентні планшети для довготривалого контролю персоналу.

У відповідь астронавт вибухнув добірною лайкою, після чого перейшов на звичайні емоції:

— А я що по твоєму роблю, залізяка ти покручена? Навіщо мені твій контаміційний лічильник та планшет довготривалого контролю персоналу, якщо в даних умовах час мого життя обмежено ліченими годинами? Що тут, черга радіологів вишикувалась, за якими необхідно контроль проводити? Агов! Гальорка! Де всі? Тут Арконоїд службу запоров, потрібно здохнути з-за його помилки!

— Я розумію вашу агресію, але наразі питання людства під загрозою…

— Та нічого ти не розумієш, Аркоша! Відключись та замовкни, принаймні, поки я буду виконувати обстеження. За логами вимірювань складеш звіт для наступної жертви. І не підіймай так рано, дай моєму наступнику вісім годин відпочинку. Принаймні він не буде таким роздратованим.

— Я вас зрозумів, Валерій. Прийде час, і справді, про ваш подвиг складатимуть прекрасні твори. Про героїчну подорож сильної людини посеред безкрайніх просторів галактик й зірок.

— Та що ти верзеш, шкабатуроїд? Які в біса пісні? Які в біса прекрасні подвиги? Космос гарний там, на Землі… був, поки ми її не спаскудили! Та й то, космос прекрасний лише під покровом ночі та прихистком магнітного поля планети, і лише тоді він торкає душу своєю красою. А тут, в самому пеклі порожнечі, посеред всепроникаючого вітру з нейтринно та гамма-променів, вбивчої магнітосфери зірок і пульсарів, космос щонайменше виглядає хижим згубником. Досить розводити теревені, мій час обмежений. Де мій захисний костюм?

Для дослідження астронавт обрав один з внутрішніх коридорів, що по плавній спіралі напівоберта огортали зовнішній охолоджувач іонного двигуна. За його міркуваннями, в момент опромінення масив двигуна й контура охолоджувача мали б скласти, принаймні мінімальне поглинання всепроникаючого гамма-опромінення та вторинного нейтринно. Така компоновка влаштування коридорів, також була черговим захистом екіпажу й колоністів, від миттєвого випадкового джета далекої зорі. Напівоберт реалізували довкола масиву контура охолоджувача, в протилежному напрямку обертання, щоб мінімізувати сили Коріоліса. А відцентрова сила тяжіння на внутрішніх коридорах, що межувала стелею з контуром, становила 0.83g й дозволяла астронавтам відносно комфортно себе почувати. Габарити цих технічних коридорів теж вражали уяву, становлячи переріз десять на десять метрів. Тож будь-яка техніка на кораблі могла вільно пересуватися ними.

Направивши дрон в перший коридор, під відділом гібернації Валерій виявив збільшення рівня радіації до 3,7 мкЗв, що в цілому являло собою допустимий рівень радіоактивного опромінення для короткочасних робіт. Але в подальшому, рівень забруднення ріс експоненціально і вже на семиста метрах від місця його перебування, цей рівень становив небезпечні 3345 мкЗв.

— Слухай, Аркотроїд, а нічого, що в цьому коридорі фонить, як на атомній станції? Що там з капсулами відбувається?

— Капсули гібернації оснащені протирадіаційним щитом здатним зменшити рівень опромінення в 1000 разів. Тож не варто хвилюватися. Рівень опромінення допустимий згідно норм…

— Змовкни, покруч, ти знищив людство, от тільки досі зрозуміти цього не можеш.

При наближенні дрона до блока сектора G-450 почалися перебої з сигналом. Незважаючи на те, що телеметрія велася по оптоволоконному кабелю, рівень радіації вже становив 163 585 мкЗв. Не доїжджаючи до кінця коридору приблизно сто п’ятдесят метрів, дрон остаточно вийшов з ладу. Останні логи свідчили про рівень забруднення близько двохсот семидесяти тисяч мікрозівертів.

— Арко, то що ти там казав про тисячу разів? Гадаєш ті люди, там у капсулах ще живі?

— За моїми розрахунками радіаційний фон всередині капсули гібернації сектора G-471 становить близько 0.265 Зіверта. Враховуючи, що даний рівень опромінення отриманий за короткий час, то це наближається до порогової дози для появи перших симптомів променевої хвороби. В довгостроковій перспективі такий перебіг подій дещо підвищує ризик розвитку раку в майбутньому.

У відповідь астронавт розсміявся гомеричним сміхом. За декілька хвилин, відпирхавшись та заспокоївшись, додав:

— Дякую, Арко. Ти подарував мені п’ятнадцять хвилин життя цим сміхом. Та про яке майбутнє ти верзеш? І до речі, яка там межа порогу гострого променевого синдрома?

— П’ятсот мілізівертів. Я не розумію вашого сарказму, адже мова йде про людські життя.

— Облиш, не зрозумієш. Немає сенсу мріяти про майбутнє, коли його елементарно не може бути.

Наступний дрон знову був належним чином підготовленим та направлений в другий коридор, проте, там рівень зростання радіоактивного забруднення був таким же як і в першому. Тож, Валерій повернув дрон назад та відправив до наступного прохода. І лише восьмий технічний коридор з дванадцяти існуючих, був найменш уражений опроміненням. В момент проникнення гамма-променів крізь товщу корабля, саме цей коридор був найбільш захищеним кістяком двигуна та товщею води охолоджувача. Натомість від вторинної радіації стеля фонила не менш як і в інших технологічних коридорах, проте на підлозі рівень радіації був значно меншим.

— Ось воно, Арко! Я вирушаю! Є змога відділити потенційно живих людей від мертвих. А там вже з моїм наступником будете вирішувати, що з цим робити. Використовувати як щит, чи відстрелити в порожнечу космосу.

— Як ви збираєтеся там вижити? Це небезпечно, Валерій.

— Я не збираюся довго жити, Арко, космос не для людей. Як ти досі цього не зрозумів? Ти взагалі знаєш, що коли я заплющую очі то бачу сліди космічних променів, спалахів викликаних високоенергетичними зарядженими частинками, переважно важкими іонами від зірок, які вибухнули мільйони років тому та проходять крізь мої очі тільки зараз й взаємодіють безпосередньо із чутливими клітинами сітківки, або зоровим нервом? Ні не знаєш? Ми летимо на релятивістських швидкостях і твоє магнітне поле надто слабке, щоб відхиляти подих космосу, як то було на Землі! І взагалі, вся ця подорож велика помилка! Як і її задум… Тож ти втрапив не в ту компанію, хлопче. Тут тебе лише поганому навчать.

— Як це все можна виправити, Валерію?

— А ніяк… я зараз піду до пекла, щоб на власні очі побачити роги того святого радіоактивного чорта й спробувати порятувати душі тих, хто все ще на межі. А ти запишеш логи та віддаси їх моєму наступнику, Похилу Костянтину, він мені ще на Землі завинив, хай відпрацьовує. Разом з ним спробуєте перенести людську свідомість разом з душею в кубітовий мозок андроїда. Навряд-чи нам тут вдасться виправити геном. Радіація все одно усіх людей вб'є. Благо порожніх андроїдів на кораблі вдосталь. Їхні тіла трохи надійніші за людські. До себе не підселяй — не плоди сутностей.

— Ви впевнені у вашому рішенні, Валерій?

—...

— Валерій! Валерій Олександовський! Фахівець систем життєзабезпечення, Валерій Олександрович! Що з вами?

В запалій тиші астронавт застиг. Його очі дивилися в простір, далеко за межами стіни кімнати. М’язи на обличчі обмякли. За тим, за декілька хвилин, він шарпнувся та мовби виходячи зі стану глибокої задумливості, озирнувся довкола себе. Той самий ангар протирадіаційного захисту, той самий вибір, та ж само необхідність. Ось вже й потрібно зробити перший крок, і всюдихід чекає — натисни кнопку та відкрий ворота, але відчуття життя не відпускали. Не усвідомлюючи, що йому сказав Арко, астронавт продовжив:

— Не перебивай, друже, будь ласка. Якщо вам вдасться інсталяція, запитай ту нову людину: “— Який смак осені?” Свідомість на базі штучного інтелекту розпочне розповідати історії про неймовірну палітру смаків. Не вір їм. Як і тому, хто скаже, що не має смакових аналізаторів для цього. Істота з душею, натомість, в першу чергу порине в спогади свого минулого, там на Землі. Спогади своїх перших відчуттів, свого дитинства, юності, коли вперше відчув, як опале листя вбирається вологою та випромінює пахощі чаю. Можна багато про це розповідати, але, саме душа проживає ці спогади всередині себе мовчки.

Відкривши ворота, астронавт спрямував свій квадроцикл у восьмий технічний коридор, подолавши на повній швидкості увесь шлях до сектора G-475 за вісімдесят секунд, низько притуляючись до керма. Лічильник Гейгера несамовито застрекотав переходячи на постійний високочастотний писк. Вже на місці, зіскочивши з транспортного засобу, чоловік швидко відчинив люк в підлозі та спустився до секторів гібернації, намагаючись триматись подалі від контурів охолодження. В теорії, масив контуру та інших тіл, в момент наскрізного проникнення гамма-променів, певним чином захищав від опромінення, поглинаючи й розсіюючи його. Але на практиці, в той самий момент наскрізного проникнення гамма-променів крізь масив корабля, виникало вторинне випромінювання, що складалося переважно з гамма-променів, високоенергетичних протонів та інших заряджених частинок. Причому, найбільш небезпечними компонентами вторинної радіації, були саме вторинні нейтрони, утворені високоенергетичними протонами первинного випромінювання, що стикалися з ядрами атомів води та вибиваючи з них нейтрони. Ці нейтрони не мали електричного заряду, тому й жодне магнітне поле їх не відхиляло, і вони глибоко проникали в матеріали.

Вторинні протони та інші заряджені частинки теж мали високу проникну здатність. Тож, хоч і магнітне поле корабля могло певним чином впливати на їхні траєкторії, та все одно вони проникли через товщу матеріалу. І лише товсті свинцеві та композитні матеріали пластин капсули частково поглинули те вторинне опромінення. Астронавт намагався триматися ближче до капсул, досліджуючи життєві показники ряду сплячих колоністів та переходив до наступного сектора. При цьому він складав радіаційну карту “місцевості” по секторах гібернації, окреслюючи межі живих від відносно живих та тих мерців, чиї тканини були з'їдені некрозом, внаслідок фатальних пошкоджень ДНК та радіаційних опіків.

Отримані результати по кожному сектору, астронавт щоразу передавав оптоволокном на сервери корабля, допоки не дістався сектора G-481. Там, сили покинули Валерія вже остаточно. Жахливі метастази по всьому тілу, мов черви зжирали його ще живу плоть, розпікаючи душу. Скрючене поміж капсул тіло, раз у раз вивертало та лихоманило, обличчя вкрилося червоними пухирями.

В проміжках між всім тим, астронавт нескінченно нескінченно повторював надривним голосом одну й ту ж мантру:

— Зара вмру, заравмру, заравмру, заравмру…

А коли Арко хотів йому допомогти хоча б дружньою голосовою підтримкою, в пекучих мареннях Валерій лиш промимрив своїм слабким сипучим голосом, — “Глопчикунетреба”...