Палеоастері

Після смерті Валерія, Арко натрапив на логи подій: від самої миті опромінення, до перезапуску систем, під час яких він перебував у стані несвідомого буття. Впорядковані карти радіоактивних полів та прижиттєві показники живих мерців на забруднених територіях гібернації, розповіли про жахливий перебіг тих подій.

Від квазара, сплеск джета простягався на відстань близько декількох десятків мільйонів світлових років. На цій відстані, домінуючими в тому промені були радіохвилі. Та попри те, що гамма-випромінювання високої енергії в основному генерувалося поблизу самого ядра квазара, в межах декількох тисяч світлових років, прискорення частинок відбувалося по всій довжині джета, хоч і не було переважаючим. Саме ця фундаментальна особливість фізичних процесів у джетах і подарувала шанс на життя колонії, попри несприятливий збіг подій, чи то талан — опинитися у вирі шквалу космічного сплеску. Якби корабель знаходився хоча б на чверть ближче від наявної відстані, то перетворився б на ширяючу домовину в нетрях космосу. А на відстані в десять мільйонів світлових років, вмить перетворився би на спалах плазми.

При сплеску джета на відстані в двадцять два мільйони світлових років від квазара, системи захисту відреагували лише після того, як гамма-промені, наскрізь прошили весь корабель. Спалах пронизав корпус з корми під гострим кутом. Тож, першими прийняли на себе удар торієві ядерні реактори, розміщені довкола вихідних сопел іонного двигуна. Хоча й це не відігравало особливої ролі, тому як швидкість променя наближалася до світлової, з різницею лише в десятитисячну частку. Частину хвиль опромінення, що складалося з рентгенівського випромінювання та радіохвиль, магнітне поле взяло на себе, утримуючи захист певний час. Втім, впродовж декількох годин, наситившись, магнітне поле вийшло з рівноваги, спричиняючи іонізацію всього простору космічного корабля. Індукційні струми вивели з ладу основні силові блоки. Квантові процесори одразу ж пішли в глухий захист спрямовуючи всю наявну енергію на прикриття серверів та секторів гібернації.

В залежності від свого розміщення та критерію критичності, під дією випромінювання електронні блоки силового живлення поступово виходили з ладу, або ж переходили в суцільний захист. При незворотних пошкодженнях кристалічних ґраток напівпровідникових елементів транзисторів, у мікросхемах відбувався тепловий пробій. Інтенсивний сплеск енергії спричиняв локальний перегрів та фізичне плавлення мікроскопічних структур в деяких мікросхемах, і як наслідок, ряд маневрових й обертових двигунів та зовнішні сектори системи збору газу і їхня контрольна електроніка вийшли з ладу. Втім, на більшості з них спрацювали запобіжники і всі ці системи поступово, одна за одною переходили в глухий захист.

Середні зони корабля та місток, впродовж наступних годин, також ініціювали процедуру прикриття. В більш захищених внутрішніх зонах, де рівень радіації був нижчий, вихід з ладу був ступеневим. З накопиченням помилок, радіація викликала тимчасові збої, зміну бітів даних. На серверах бортового штучного розуму та систем управління почала фіксуватись зростаюча кількість помилок пам'яті та переходити в безпечний режим вузлів, що мали відповідний захист. Ввімкнулося дублювання електроніки, намагаючись виправити ті помилки, та при перевищенні певного порогу, вони автоматично ініціювали процедуру захисту, задля збереження критичних даних. Таким чином було запущено протокол вимкнення більшості функцій і перехід на мінімальне живлення в очікуванні ручного перезавантаження або ремонту. З часом, впродовж лічених годин, радіація почала руйнувати ізоляційні матеріали кабелів та плат, що призвело до коротких замикань й відмови всього обладнання. І як наслідок, системи життєзабезпечення, внутрішній зв'язок, навігаційне обладнання та другорядні комп'ютери штучної розуму почали перезавантажуватися, а потім масово переходити в безпечний режим, або й взагалі відмовляти повністю.

Вже через шість годин опромінення, повітря всередині корабля було повністю дезинфіковане. Живий бактеріальний фон атмосфери отримав летальний удар. Найближчі до торієвих реакторів, сектори гібернації вимкнулись, перетворившись на кладовище аморфної радіаційної маси в персональних домовинах.

Інша частина гібернованих тіл, в яких захист капсул витримав опромінення, отримала необоротні мутації молекул ДНК.

Проте, попри всі ці фатальні негаразди, магнітне поле корабля працювало на шістдесят відсотків, беручи живлення з малого торієвого ядерного реактора розміщеного в носовій частині. Ймовірно це інженерне рішення й вберегло місію від остаточної загибелі, певним чином захищаючи цим магнітним полем сервери штучного розуму та екіпаж від космічного опромінення.

Саме в таких умовах і відбулося пробудження інженера-енергетика Георгія Чернежа. Одна з локальних систем управління життєзабезпечення корабля надіслала сигнал пробудження на його капсулу тоді, коли магнітне поле ще було здатним опиратися джету квазара, у перші хвилини опромінення.

За шість годин від вхідного сигналу на пробудження, капсула Георгія відкрилася, його зустріла суцільна темрява й невідомість. Чорні скриньки корабля на ту мить також перестали писати логи. Тож, залишається лише гадати, якими були емоції енергетика при цьому. Проте, можна було проаналізувати його дії.

В ручному режимі, ймовірно використовуючи скафандр та власноруч споруджений захист від радіації, Чернеж зупинив каскад ентропійних відключень енергії, які на ту мить розпочалися з кінця секторів гібернації, тим самим зберігши життя місії.

Наступним його кроком був перезапуск всієї енергетичної системи корабля. Перепідключення пошкоджених силових ліній на резервні, заміна деяких блоків на радіаційно-доступних підстанціях.

Перед своїм кроком у вічність, Георгій подав сигнал на пробудження першого екіпажу та залишив для них коротке відеоповідомлення:

— Моє ім'я, Чернеж Георгій Олексійович, енергетик п’ятого екіпажу. Внаслідок космічного опромінення, силові лінії корабля були виведені з ладу. ТЯРи — торієві ядерні реактори, з номерами сім, один, десять, п’ять, три, вісім пошкоджені. Загальна потужність генерації впала з шести до майже трьох мегавольт. Я зібрав та спрямував живлення від решти реакторів на генератори. На низькому споживанні їх потужності має вистачити для потреб місії. Мережі споживання від ушкоджених трансформаторних підстанцій, перевів на резервні магістральні лінії, що розміщені в технічних коридорах під захистом водяного кожуха. Ряд маневрових та обертових двигунів вийшли з ладу, до того ж пошкодження ТЯРів вплине на роботу іонного двигуна, тому як він вимагає високовольтного постійного струму для прискорення іонів. Кормовий генератор магнітного поля наказав довго жити. І ще одне, у нас більше немає резервних акумуляторів. Ті, які були в роботі під час опромінення… Словом, я використав усі резервні активи для того, щоб продовжити цю місію. Але цього недостатньо. Арко в коматозі. Моїх сил недостатньо. Тому я подав сигнал на пробудження наступного екіпажу.

За тим, вже лежачи в своїй капсулі Чернеж продовжив, декілька секунд буравлячи поглядом об’єктив камери і після паузи додав:

— Все буде добре.

Саме в такому положенні й знайшов його Санджай Шарма, капітан першого екіпажу, після свого виходу зі стану гібернації. Санджай та члени його команди не одразу ж зрозуміли небезпеки, що таїло опромінення та їхні пошкоджені молекули ДНК. Жити кожному з них залишалося не більше п’ятидесяти годин. Кожен з фахівців, у разі непередбачених обставин мав підпорядковуватись наказам командира свого екіпажу.

Центральна рубка маючи в своєму розпорядженні величезні цифрові екрани на всю передню стіну, що мали відкривати вид на безмежний космос, туманності й планети перебувала в напівтемряві. Єдине мерехтіння надходило від голографічних консолей в центрі рубки з розташованими там 3D проекціями зоряних карт і систем життєзабезпечення та логів польоту. Голограма зоряного простору застигла від початку опромінення, показуючи мить наближення космічного джета до корабля.

Саме там капітан Шарма і зібрав свою команду після пробудження, показавши відеоповідомлення Чернежа:

— Джентльмени, за попередніми даними наша місія має необоротні ушкодження корабля від зовнішнього космічного опромінення. Ви переглянули відеоповідомлення від енергетика п'ятої команди Георгія Чернежа. На вигляд він помер дуже давно, попередньо запрограмувавши наше пробудження. Нам необхідно з’ясувати, що тут сталося і чому мовчить наш бортовий Арко. Це зрозуміло?

— Так, сер, — по-черзі відповів кожен член екіпажу. А капітан Шарма продовжив:

— Розділяємося на три групи, згідно протоколу. Перша команда: старший навігатор Якуб Новак, перший пілот Влодек Чудновський, провідний інженер-конструктор Олександр Майстренко — працюєте над відновленням роботи обертових, маневрових двигунів та над відновленням крейсерської швидкості іонного двигуна. Відповідальний містер Чудновський.

— Прийняв, — відповів Влодек Чудновський, — працюємо над відновленням роботи обертових й маневрових двигунів. Також необхідно відновити крейсерську швидкість іонного двигуна.

Шарма кивнув:

— Друга команда: фахівець систем життєзабезпечення Ліам Вілсон, старший бортовий лікар Олівер Браун, біолог Ендрю Ентоні — дослідити первинні наслідки опромінення. За межі допустимих значень не заходити. Відповідальний містер Вілсон.

— Прийнято, сер, — підтвердив Ліам Вілсон, — необхідно дослідити первинні наслідки опромінення, за межі допустимих норм не заходити.

— Третя команда: старший енергетик Доюн Пак, фахівець з безпеки Харуто Сато, програміст Арджун Деві — ваше завдання вивести з коматозу штучний розум Арко. Ця проклята машина досі мовчить. Відповідальний містер Деві.

— Зрозумів, сер, — озвався Арджун Деві, — завдання вивести з коматозу Арко.

Капітан обвів поглядом команду:

— За три години чекаю первинний звіт від старших груп. Всім все зрозуміло?

— Так, сер! — одночасно гаркнули Деві, Вілсон і Чудновський.

Команда Арджуна Деві направилася до серверної, що розміщувалася на носі корабля. Технічний коридор освітлювався яскравим синім кольором світлових доріжок на п’ятнадцять метрів вперед та позаду групи. Бічне освітлення не працювало.

— Схоже на протокол безумовної економії, — тихо зазначив енергетик Доюн Пак, — Маю надію, що хоча б серверна під напругою. Краще б кеп визначив мене до першої команди. В ТЯРах немає чому ламатися, навіть після космічного опромінення, як то було на голограмі.

— Якщо все буде добре, в серверній я виділю тобі точку підключення, там й переглянеш логи, — відповів Деві, — Нам необхідно перезапустити Арко та впевнитися, що з ним нічого не сталося. Інакше доведеться весь політ старіти, доки всі інші тихо собі перебувають в гібернації. Харуто, а ти що скажеш?

Фахівець з безпеки на мить зупинився та підстрибнув на місці:

— Джентльмени, вам не здається, що наші тіла стали легшими?

— Це від того, що частина обертових двигунів вийшли з ладу, або ж в цілях економії Чернеж деактивував їх. Не критично, — відповів Пак.

— Для нас не критично, а для гібернованих в перспективі може мати наслідки. Усі тіла розміщено ногами до зовнішньої обшивки корабля. При довгостроковому зниженні рівня штучної гравітації мозок поступово почне набрякати, що може призвести до пошкодження зорових нервів, або інсульту. Як фахівець з безпеки життєдіяльності кажу вам.

В той же час, Вілсон з підопічними направлявся до ангару протирадіаційного захисту, яка мала в своєму арсеналі усю необхідну апаратуру та спорядження для дослідження наслідків опромінення корабля. Йшли мовчки, кожен був занурений в свої думки, так як кожен цілком усвідомлював можливі варіанти розвитку подій.

Так само, як і в майбутньому Валерій Олександровський, група озброїлась численними засобами реєстрації випромінювання, вдягалася в протирадіаційні костюми та вирушила в напрямку секторів гібернації. Але на відміну від Валерія, фахівці-астронавти не використовували ані дронів-розвідників, ані електроквадроциклів, тягнучи все обладнання на собі. Рухались повільно, реєструючи зростання фону до небезпечних значень. Втім, далі початку секторів гібернації не пішли. Частота звукових сигналів лічильника Гейгера зросла до безперервного тріскотіння. В деяких зонах слабшала, в інших зростала. Олівер Браун йшов попереду колони, немов у невидимому лабіринті орієнтуючись на покази лічильників та обираючи шлях з найменш зараженою територією.

— Док, стоп! Далі ані руш! — Вілсон різко зупинив бортового лікаря, — Покази свідчать про зростання показників до 3,5мкЗв/год.

— Тут ще можна знайти безпечні коридори, довірся мені. — відповів Браун. — Поки що ця доза допустима для короткочасних робіт. Ми нічим не ризикуємо, після зони пройдемо дезактивацію. Мені необхідно зафіксувати різницю забруднення в різних секторах гібернації.

— Як ти сказав? Зона? Типу Фокусіма, Чорнобиль? Як старший групи я згортаю завдання. Повертаємося на базу, — відрубав Вілсон, а потім додав, — Кожна капсула гібернації має власний протирадіаційний захист. Цього має вистачити, щоб захистити колоністів від впливу опромінення, чого не скажеш про нас.

— Ліам, дай мені лише п’ятдесят метрів обстежень, повертайтесь з Ендрю на базу, за пів години я вас наздожену. Нинішня доза опромінення, все одно що летіти над поверхнею Землі крізь космічне випромінювання на висоті десять тисяч метрів.

— Ти ж знаєш протокол, — втрутився Ендрю, — Не менше двох чоловік на забрудненій території. Та й і я був би не проти, хоча б на якусь мить повернутися на Землю, навіть і на висоті в десять тисяч метрів. Після Марсіанських колоній я так і не відвідав батьківську планету. А тепер ось…

— Гаразд, продовжуємо обстеження, але не далі сектору G20, — погодився Вілсон.

— Прийняв, док. Працюємо далі.

Спустившись в люк першого сектора бортовий лікар Олівер Браун зафіксував значення в 3,7 мкЗв/год, а в четвертому секторі гібернації — 4.73 мкЗв/год. На двадцятому секторі, значення опромінення вже сягало 6.54 мкЗв/год. Варто зазначити, що усі ці дії відбувалися в повній темряві, підсвічуваній лише ліхтарями протирадіаційних костюмів та світлом екранів приладів. До того ж тріскотіння лічильників перетворилося на постійний гул, за зниженням інтенсивності якого група обирала свій шлях.

Влодек Чудновський зі своїми людьми залишився в центральній рубці, зайнявши свої штатні місця. Першочерговим завданням був перезапуск робочих консолей в ручному режимі з допомогою трьох ключів-кодів, кожен з яких мали капітан екіпажу, пілот та навігатор.

— Кеп, — звернувся до Шарми Чудновський, — в якщо ми не зможемо перезапустити консоль?

— Мовчки вводь код з передпліччя, — буркнув капітан, а потім додав, — Так щоб без помилок, бо клянуся космосом, якщо ще й тут заблокують, полізеш з контролером в шахту, щоб відблокувати систему.

— Ну то ходи собі злий, — огризнувся Влодек.

Втім, перезапуск консолей керування пройшов без перебоїв. Враз, уся кімната освітилася сяйвом екранів великих дисплеїв та консолей приладів. Кожен з фахівців одразу ж розпочав перевірку логів та інформації щодо наявного положення справ, взаємодіючи жестами з 3D моделями корабля.

За десять хвилин інженер-конструктор Майстренко звернувся до капітана:

— Сер, ми втратити 22% обертових двигунів та майже близько половини маневрових, тут дані не точні. Втрата шести ТЯРів, як і доповідав Чернеж, призвела до падіння потужності до 3.2 МВ, що за моїми розрахунками, з часом призведе до значення швидкості в 0.378с. Наша крейсерська потужність в 600МВт впала на 46,6%.

— Скільки буде тривати сповільнення?

— Десятки років, сер. До того ж наше тяжіння впало до 0.7g, сер.

— Дякую, Олександр. Новак, — звернувся до навігатора, — наше положення до цілі?

— Сер, ми на відстані 7.922 світлових років від цілі, без нинішнього сповільнення нам залишалося летіти сімнадцять років, з нинішніми правками, близько двадцяти одного року. Різниця в часі чотири роки плюс кореляція на гальмування, — відрапортував Якуб Новак.

— А ти що скажеш, Влодек? Як будемо летіти?

— Сер, — відповів Чудновський, — коли я таксував між Землею та Марсом, то трохи дозволив собі покуражити. Ми можемо використати маневрові двигуни в якості обертових, щоб повернути стабільну силу тяжіння в 0.9g. Наявного нашого імпульсу вистачить щоб дістатися нашої нової домівки, ТОІ-1452b.

— А як будеш саджати без маневрових? Без Арко?

— Сер, наявних ресурсів мені вистачить, а перед гальмуванням піднімемо пілотів інших екіпажів та приймемо колегіальне рішення. Виділення ресурсів на розгін іонного двигуна до попередньої швидкості не є пріоритетним.

— Прийнято, Чудновський, — підсумував капітан Шарма, — поки що розганяй обертові та маневрові.

Через деякий час, до центральної рубки з доповіддю повернулася група Ліама Вілсона:

— Сер, на першому секторі гібернації рівень опромінення складає 3.7 мкЗв/год. Це все одно що перебувати високо в горах. Не смертельно. Але подальші виміри показали різке зростання рівня опромінення. За нашими приблизними розрахунками за поліноміальною моделлю, на останньому секторі G535, рівень радіації складає близько п’ятидесяти трьох тисяч мікрозівертів на годину. Це в сім тисяч разів більше за норму. Перевищення рівня опромінення всередині капсул у цьому секторі в сім разів, навіть незважаючи на їхній захист. Вони там всі трупи, Санджаю. Десятки тисяч радіоактивних трупів.

— А по вам що? Скільки набрали?

— Дозиметр лікаря Брауна набрав дозу 7.68 мкЗв. У мене і в Ендрю близько 5.5 мкЗв. Дрібниці. На звичайному рентгені разова доза становить 30 – 50 мкЗв.

Група Арджуна Деві в обумовлений час вийшла на зв’язок. До того часу їм вдалося відновити лінії комунікацій з центральною рубкою та вцілілими внутрішніми й зовнішніми сенсорами. Після прийняття вхідного сигналу, на голографічній консолі центральної рубки виникла постать програміста:

— Сер, Арко досі в коматозі, поки що наші намагання зняття блокувань та перезапуску квантового середовища не увінчались успіхом, — відрапортував Деві, — Втім є і гарна новина, містеру Пак вдалося дистанційно перевірити наші ядерні реактори. Два з шести пошкоджених ТЯРів ще можна повернути в роботу. Щодо генератора магнітного поля, містер Чернеж не помилявся, він не подає жодних ознак.

— Чудова робота, джентльмени. Працюємо над відновленням далі. Сподіваюся одного генератора нам вистачить для захисного магнітного поля. Ще досить непогано виплутались, як після зустрічі з містером Космічним Джетом, — вдоволено потираючи руки зазначив капітан Шарма. Він все ще не знав, що бортовий лікар Олівер Браун помилився в своїх розрахунках і рівень опромінення на останньому секторі гібернації, був на десятки тисяч мікрозівертів на годину вищим, ніж було зазначено. Також, він не знав, що усі спроби реанімувати Арко впродовж їхнього короткого життя будуть безуспішними. Як і не знав про швидке старіння екіпажу.

Через шістнадцять годин виснажливої праці, енергетику Доюн Пак вдалося запустити турбіни від двох торієвих ядерних реакторів. Чудновський ввів їх в експлуатацію та повернув іонну тягу до значень 0.466с, хоча й змусив усі системи працювати на межі можливого. Завдяки розрахункам та налаштуванням першого пілота, робота маневрових двигунів на малій тязі чудово вписалася в загальний процес обертання корабля, забезпечивши силу штучного тяжіння в значенні штатних 0.9g. А група Арджуна Деві на базі штучного інтелекту написала циклічний код перезапуску Арко з можливістю самостійного перепрограмовування в процесі власної еволюції. Лишалося лише дочекатися того моменту, коли той код нарешті виведе штучний розум зі стану коми.

За загальною ейфорією ніхто не надав уваги на власне старіння, списуючи все це стрес та втому останніх сорока годин, після пробудження. Адже попри свої успіхи, кожен з членів екіпажу пам’ятав про загибель десятків тисяч колоністів від того раптового космічного опромінення, що розбудив їх. Втім, пріоритетним напрямом дій екіпажу був порятунок живих колоністів в стані гібернації та доведення місії до її логічного завершення.

Наступні чотири години, біолог Ендрю Ентоні досліджував молекули ДНК членів екіпажу, в рамках протокольних досліджень впливу космічного простору на людину. І саме тоді він виявив швидке старіння своєї оболонки та своїх колег. Тож, врешті-решт за сорок п'ять годин після свого пробудження, в центральній рубці зібралися старі дідугани, кожен з яких тепер просто мовчав та з нерозумінням дивився на інших. Ще через декілька годин, астронавти почали вмирати від необоротних процесів інволюції, так і залишаючись на своїх робочих місцях в центральній рубці. Останнім з життя пішов Санджай Шарма, за декілька хвилин до небуття запустивши аварійне освітлення корабля й сигнал тривоги.

Запущений програмістом Деві код пробудження Арко продовжував еволюціонувати та шукати шляхи деблокування штучної свідомості. І лише через два земних роки польоту в напівавтоматичному режимі, посеред безкрайнього космічного простору, алгоритми штучного інтелекту достатньо еволюціонували, щоб пробити глухий захист заблокованої свідомості. В ту ж саму мить, штучний розум, використовуючи алгоритми власної підсвідомості, відправив сигнал пробудження на капсулу біолога Метью Емерсона.