#Profanation of structure

Часопису впадло

рухати скронями.

Невже відволік

від читацьких думок?

Більш стислий переклад,

літаючи подихом, —

вже й не звично

щось у себе спросить.

Думок галасливих

поетам замало.

Хтось знов відволік

від триклятих думок?

І в пошуках істин

тих марно осяяних

вже й забув,

коли вечором спав.

Пробачте, поети,

хижаки і редактори,

люди із вулиць,

що просто були.

Я марю тут, мабуть,

про тексти за ґратами,

про міфологічність

та збори —

собі на кружок.

Не читайте,

серйозно.

Дійсно, не варто.

Робити не слід —

бо стискаєш себе.

Приголомшливо боляче,

іскрами марними,

читати цей текст

і розуміти себе.