За ким сумують втомлені вокзали?

За ким сумують втомлені вокзали?

Пошепки, у світу, запитав,

Нічим непримітний перехожий,

Що темними перонами блукав.

Думки його обтяжували плечі,

Й до землі він трохи припадав.

Погляд по вагонах бігав,

Чогось розгублено шукав.

Юрба наповнювала простір,

Приймався галасом перон.

Рупор, голосом вокзалу,

У світ реальності вернув.

—Шановні пасажири, з третьої колії

відправляється, нічний швидкий поїзд "Оберіг"

номер 63, сполучення Київ-Харків.

Щасливої дороги.

Так все-таки, за ким сумують втомлені вокзали?

Відповідь шукав він, та збагнув.

Коли побачив.

Щоки що вмиваються сльозами.

Посмішки дбайливими голосами,

Дисонансно лунали прощальними словами.

"Як доберетесь, обов'язково передзвоніть нам"

"Бувай"

"Я не надовго, скоро знову вернусь"

"Побачимось"

"Не забудь з'їсти все в дорозі, а то пропаде"

"Удачі тобі там"

"Пока"

"Не забувай про нас"

"Затримайся ще на трохи"

Їх поцілунок віддаляв розлуку,

Притуляючись об'єднував світи,

Відпускаючи-пускав у серце смуток.

Потягу пора вже було йти.