Insolita 4. Горизонтум ТОМ I (пишеться)

Капітан підморгнув хранителю, і той, зрозумівши без слів свого нового командира – чемно вийшов з містка. О’Тектон повернувся, викликав зі свого крісла кілька голографічних панелей, серед яких була найважливішою – навігація. Арсеслав підійшов, і схилившись, провів набір кількох даних, низку команд на панелі, формуючи курс корабля. Гелексі відразу провела коригування, вираховуючи відомості про рух космічних об'єктів на вказаному шляху. Коригування перевірив та підтвердив старпом. Маршрут готовий. Крок згорнув панель навігації, залишивши собі лише маленьке віконце трекера, й натомість викликав інше. Перед О’Тектоном з’явилося поле авторизації в статумі. Він подумки заповнив клітинки та підключився – до глобального віртуального виміру Горизонтуму. Далі відбулося контрольоване поєднання розуму крока і систем корабля. О’Тектон психічно з'єднався з Хортицею, вступив у симбіоз на наступні кілька годин, поки не завершиться його зміна. Тіло створіння неначе розтеклося по кріслу, розслабилося, але не втратило самоконтролю. Старпом показав великий піднятий вгору палець, еквівалент людського жесту “все добре” й почав тихенько мугикати собі якусь пісню. Арсеслав відчув деяке задоволення – що все гаразд, що поряд з ним працюють надійні люди (й не тільки). Хортиця здригнулася й немов сама ожила від запуску симбіозу. Ходять чутки, що в такому підключенні стає можливо спостерігати навіть рух атомів корабля. Одначе, досі це нікому насправді не вдавалося, тож це не щось більше ніж вигадка. А ще за кілька секунд – корветом пронісся короткий гул та відчутний поштовх. Це минули десять хвилин за попереднім наказом керманича, й механіки запустили головні двигуни. Після прогріву – до реакторів Хортиці нарешті було подано той самий кіфрил, що, поєднавшись із плазмою, миттєво спалахнув із силою кишенькової зірки. Корвет повільно, уникаючи зайвих витрат розвернувся приймаючи вірний вектор руху. Далі титанічна сила підхопила судно в свої велетенські долоні й понесла маленьку зграю розумних істот, закритих в цій маленькій керамітовій коробці хтозна-куди, до неосяжних зоряних просторів, до нових загадок та відкриттів.

Арсеслав здригнувся, але впевнено втримався на ногах. Трохи відвик від такого. Але нічого страшного, якраз згадає, в процесі виконання самої місії. Настав час оголошувати її, й пояснити всьому екіпажу – що ж їх зібрало. Багір спробував на секунду уявити собі тих жахних істот, що дають Горизонтуму це пальне – колосальні, довгасті слизькі туші, подекуди співставні з розміром самої Хортиці, що плавають на страшній глибині в океані з метану та гелію, поїдають та перетравлюють радіоактивні кристали, якими, наче травою, рясно вкрите місцеве дно. Потім ці монстри виділяють густий та липкий темно-зелений гель, схожий на клей чи смолу, що спливає з рідини на поверхню. Там його і збирають кіфрилові комбайнери. Далі відбувається переробка та кількашарове збагачення, поки смола не перетворюється на тверді чорні гранули, що є безпечними самі по собі, але – кожна гранула всередині містить енергію, якої б Старій Землі вистачило на живлення всієї планети на кілька десятиліть, якщо брати останні часи її розквіту (Період – перед останнім вимиранням, другої половини двадцять другого століття старого часу, що зветься Великим Смутком. Коли людська раса досягла піку своєї минулої неадекватності, й зумовила такі природні події, що ледве не зникла зі Всесвіту остаточно). “Тож ми, фактично, літаємо космосом – на посліді метанових червів” - подумки констатував Арсеслав. “Схоже, що сама природа має таки почуття гумору!”

Капітан торкнувся плеча О’Тектона, що був занурений в статумі, але фізично залишався на тому ж кріслі – нагадуючи тому, що він, Багір, досі поряд та цінує його роботу.

– Все гаразд, друже?

– Так, сір.

– Добре. То хай так і буде, дякую. Що ж, тоді я пішов. Раптом будь-що станеться – тримай в курсі.

– Добре, шеф! – відповідь цього разу звучала наче не з шийного імпланту, а немов звідусіль, зі стін та підлоги містка.

Арсеслав кивнув та вийшов у коридор, прямуючи завчасно прорахованим маршрутом до рубки комунікацій. Дорогою він заодно, просто на ходу – підбираючи слова, що саме буде говорити зараз своїм підлеглим про їхнє нове завдання. Минувши декілька зворотів та коридорів капітан зрештою опинився на місці. Приклавши руку до сканера – відчинив двері. Перед ним відкрився прохід до маленького, сірого та аскетичного приміщення, оснащеного лише одними стільцем, столом та півсотнею різних датчиків з індикаторами. “От і добре” – подумав він. Такий варіант зараз йому і був потрібен. Узагалі – рубка центральних комунікацій мала більш гнучке й широке призначення в Екзерцитусі. Цими комунікаціями могли бути не лише службові оголошення, але й будь-які інші акти спілкування живих форм присутніх на кораблі – за наявності якоїсь чіткої мети. Наприклад, в РЦКЗ можна було проводити прийом дипломатичної делегації з інших рас чи Сегментів. Або проводити допит полонених, чи якусь важливу нараду з підлеглими. Кімнату розроблено й наповнено з десятком синтеграторів (це рівно стільки ж – скільки виділено на цілу бригаду швидкого реагування та ремонту корабля) таким чином – щоб вона могла швидко змінювати свій вигляд та наповнення, і навіть видимий розмір – на будь-який бажаний лад. Тут неможливо встановити – хіба що лиш якісь занадто екстремальні умови, як залити все лавою чи відтворити мініатюрну чорну діру. Зараз Багір збирався просто озвучити декілька важливих і простих слів, в теплому тоні. Тож – ніякий пафос чи особлива підготовка рубки зараз просто не були потрібні.

– Гелексі!

– Так, Арсеславе?

– Як там наш гість? Він вже потрапив до своєї нової каюти?

– Якщо Ви маєте на увазі пана Прастеслака – так, я фіксую присутність однієї людської форми в житловій кімнаті №17. Ця людина не з нашого чинного штату, і потрапила до приміщення рівно за сім хвилин та тридцять вісім секунд – після вашої розмови на містку з новим хранителем. Наразі ця людина знаходиться там вже цілі тринадцять екзо-хвилин.

– Гей! Невже ти забула нашу угоду?

– Ні, вибачте, капітане Арс. На кораблі ми говоримо просто “хвилини”, для простішого сприйняття та засвоєння. Пам’ятаю, просто збилася.

– Добре, буває – гигикнув Багір. Я й не думав ображатися, просто був уважним. Дякую. Гаразд. Оскільки наш друг – поки ще не має власних юкома та цеда на Хортиці, але має знати те ж саме, що знають всі інші на кораблі – то увімкни зараз, будь-ласка, динамік в його кімнаті, та відтранслюй мою наступну промову. Також покажи на галлані каюти туторіал, як можна зробити відповідь, коли я завершу, перейти на приватний канал.

– Добре, виконую. Зробила! – відповіла ШР за якісь короткі кілька секунд.

– Чудово. – задоволено мовив Арсеслав. Далі він театрально клацнув пальцями лівої руки. За цим звуком – посередині столу з’явився матеріальний сірий мікрофон старовинної форми. Практично – в його матеріалізації не було жодної потреби, але – так просто забажав сам Багір. Час від часу капітан міг впадати в ностальгічне захоплення різною історичною атрибутикою та раритетом. Ці прояви були досить рідкісними, зате сильно вираженими, настільки, що навіть одна з таких старовинних речей – потай, нерозлучно перебувала із самим Арсеславом. Це масивний металевий медальйон у вигляді восьмигранної сварги, що був отриманий у спадок – як подарунок на третій день народження маленького капітана – від його батька. Виріб вручений Адемаром має брутальний вигляд та матовий відтінок сріблястого кольору. На медальйоні багато подряпин різного розміру, котрі підтверджують його визначний вік, але – якимсь дивом на прикрасі зовсім немає ніяких слідів забруднення, ані пожовклості, ані позеленіння. Та ще – на внутрішній стороні маленька ледве помітна насічка у формі літери “У”.

– Кхе-кхе. – капітан неголосно прокашлявся в мікрофон, аби заздалегідь привернути до себе увагу всього екіпажу. Цей хитрий кашель пролунав одночасно в усіх приміщеннях та динаміках Хортиці. І за мить, вже в повну силу – Арсеслав мовив далі:

– Дооооброго дня, славна Хортице! І мої чудові колеги! Нарешті, сьогодні – настав час повідомити таку довгоочікувану новину й радість! В нашому календарі бездіяльності – з’явилася нова місія! Командування Екзерцитусу знайшло нове завдання, що стане нам снаги та обіцяє бути цікавим. Оскільки в нашому рідному Січеграю майже ніколи не стається нічого страшного або лихого, що б могло потребувати сил флоту – то наше нове завдання виявляється іще й подорожжю. Отож, при всій радості від факту нашого повного збору та воз’єднання команди, при втісі від того, що ми провели такий довгий час без турбот і проблем, та якісно відпочили, відновилися, щасливо провели час на планеті у цій відпустці – постараюся бути коротким. Перше – на кораблі новий хранитель! Пан Грисвят, ясне сонечко – непомітно зник з нашого обрію в невизначеному напрямку, як і годиться справжнім хранителям Ордену Вітроломів. Тому, на його заміну до нас прибув товариш по роботі Грисвята – пан Прастеслак! Йому відведен0 – ту ж саму кімнату №17. Як капітан – я запрошую Вас усіх до знайомства з новим учасником екіпажу та очікую – взаємоповаги та розуміння. Ми з О’Тектоном зараз вважаємо, що він посяде обов’язки Емісара на Хортиці, як і його попередник, проте – це ще не точно, не квапимося. Це рішення нам спершу ще слід погодити з регенткою Сакірою. Про кінцеві новини з питання призначення нового хранителя – я також Вас усіх повідомлю. Особисто моє перше враження – позитивне, довірливе. Тепер далі. Друге – сама наша місія полягатиме в супроводі. Справа в тому, що наші друзі хелуквінти проводять нову хвилю з розширення свого Сегменту й заснування нових колоній, які вони проводять через кожні дві сотні екзо-років. Тож, за декілька днів мароходу ми маємо зустрітися з великим колонізаторським лайнером сусідів на станції Борисфен. Вони йдуть до зірки Кхсаксанхравва, як вони її назвали, щоб зайняти собі тамтешню болотну планету. Ця система знаходиться всього лиш в парі парсек від сумнозвісної Намоскорді. А ми ж знаємо, що це значить! В околицях тієї лихої тюряги минулих літ – водиться безліч всілякої нечисті, піратів, контрабандистів та ще бозна-кого. І саме тому, через ризиковий маршрут колоністів – потрібні ми. Хортиця бере на себе роль конвоїра, захисника бідних, мирних арахноподів. Тим паче вони збираються там розбудувати не просто табір з кількома куполами, а повноцінну планету, адаптовану до своєї життєвої форми, з промисловістю, рекреацією, туризмом і серйозною захисною зоребазою в межах системи – амбітний і перспективний проєкт. І третє. Прочухавши в невідомий спосіб, що повз Намоскорді буде йти наш караван – до нас звернувся ще й сам Головний Фонд Благодійної Допомоги Горизонтуму! А точніше, їх вельмиповажна директорка панна Кереїда Ґаффер подала офіційний запит до Синедріону Архонтів, який було задовільнено. Тож, окрім супроводу Хортиця тепер має попрацювати іще й кур’єром – доставити черговий, цьогорічний гуманітарний вантаж на Намоскорді, передати посилку доброї волі місцевому люду. Отакі пироги. Тож маємо, врешті решт – такий шлях: Борисфен – Кхсаксанхравва, по дорозі коротке відхилення для відвідини й віддачі вантажу Намоскорді. Далі допомога колоністам з розгортання стартового поселення, безпекового аванпосту та системи реагування, супутній нагляд та захист системи Кхсаксанхравва – на протязі від місяця до пів року. І от тоді вже – повернення додому, до Січеграю. Так, ця дорога наповнена власними ризиками. Однак – немає нічого, з чим би ми не стикалися, чи мусили боятись насправді! Попереду нас чекають майже гарантовані декілька сутичок із розбійниками, тому я особливо попрошу всіх – бути завчасно готовими до бойових дій, мати гарну фізичну й психічну форму на своїх постах! Чекаю в юкомі ваших реакцій та підтвердження, що Ви чули цей спіч та зрозуміли суть місії, зміст оголошення. Також запрошую окремо наш офіцерський склад на нараду в своїй особистий каюті через два дні. І наостанок – дякую всім! Що ви зі мною, служите Екзерцитусу та Горизонтуму на славу рідного Січеграю! Бажаю успіху кожному з нас та самому кораблю. Тож, з цієї миті – ми офіційно почали виконання своєї нової місії. Хортиця вже кілька хвилин мчить курсом на Борисфен. Гойда!