Історія

27-28/11/2023

Плакала дитина:

- « Мамо хочу їсти»!

Мама лиш дивилась – в даль...

Що отій дитині має відповісти

І з очей покапала печаль...

Проходили дні:

-« Мамо дайте їсти!»

Мати вже не плаче й погляд помутнів,

Бо уже лежить, вже й не в силах сісти,

Від безсилля повного не знаходить слів...

А й дитя не плаче з жалем поглядає

І чому не знає: хліб це тільки сон?

І померла матір навіть не жахає

Смерть і за дитиною чатує з-за вікон...

Ця страшна історія непоодинока,

Це сумна історія цілого народу,

В генетичній пам’яті схована глибоко.

Біль їдкого голоду, злісної незгоди...

У очах старенької, що у даль вдивляється.

Що хоче побачити, а може когось?

Біль дитячих літ сіллю виливається.

Як лише прожити все, їй тоді вдалось?

Скільки ж то захланності,

Скільки то ненависті,

Може бути в людях жорстоких і безбожних?

Захлинувшись завистю,

Ідеями обманними,

Так немилосердно, щоб знущатись з кожного?

Плачуть діти , плачуть – від війни рятуючись,

Бо є не покарані злочини забуті,

Слід давніх провин земля знову чує.

Знову хтось вирішує – бути чи не бути?

Україні бути – твердо це ми знаємо!

Хай навік пропаде ненависний кат!

Ми здолали голод і війну здолаємо.

Москаль лютий ворог, а не брат і сват...

Бо такого брата, що хліб забирає,

Що земленьку кров’ю безмірно напува,

В злобі і не розумі пекло подолає,

Щоб ніхто на світі більш не забував:

Немає на світі більше тої цінності:

Ніж Творцем дароване людськеє життя,

В расовій, культурній чи іншій відмінності,

Кожне заслуговує на гідне буття!

Боже дай нам сили, візьми нас в опіку

Від лютого ворога нас захорони!