Думки

Думки.

Чи треба їх забути,

Чи треба просто викинути нах,

Щоб невідь де не заблукати,

Щоб поряд дух чортів не пах?

Думки - це вічна туга в болі.

Думки - це щирий глухий спів,

Та сама тяга козаків до волі

І неможливість вимовлення слів.

Чи то химерні образи печалі

Образи сиплють, як на рану сіль

І хочеться втекти вже звідси далі,

Не в силах стримати той жах і біль

Думки - то вічність на зеленім полі,

Яскраві потяги кохання і туги

Поїдем ми на зустріч долі

Поки не зіткнуться самі світи.

Думки.

Можливо, треба їх полишить,

Щоб розповсюдились на всі кутки

І без контролю вилізали знищить

Тих, хто раніше роздавали їм плітки.

Чи танцювали навколо поета,

Як ті чорти навколо Сатани,

Щоб теє невимовне кредо

Навіки залишилось на землі.

Справляти вічні ритуали

В угоду творчості... Поезія чи ні,

Та все ж навіки дивували

Унеможливнені твої світи.

Твої дракони і любов без тями

Твоя жахливая людськая біль,

Що вже роками, або ні, віками

Вливалася чорнилами в папір.

Твоя незвична філософська туга,

Якої досі геть ніхто не розумів,

Але я тут, вже завтра скоро буде

І не залишиться для тебе в мене слів.

Я буду радісно дивитись і мовчати,

Бо я - твій вірш, твоя нічна мара,

Залишусь клаптиком паперу на столі

Тому що я був створений в нічній пітьмі.

Можливо, ти мене полишиш,

А може, буду твій дебют,

Але надія завжди в мені хлище

Що я для тебе "вах" і "крут",

Що ти себе полюбиш через мене

Бо завше ти така сумна й чорна

Хоч справді - це тебе кохати треба

Щоб вільною і світлою була душа.