Блазень реготун

Почувши що сміх продовжує життя,

він сміявся без зупину, кожного дня.

Вічне життя, була його сакральна мрія,

і він відав їй навіть серце, душу й тіло.

Посмішка облудна натягнута із ранку,

сміхом заливалася околиця в світанку.

Погляди приковані з питанням у очах,

"Чому він корчить клоуна, й сміється оце так?"

"Блазень реготун"- дали нове ім'я,

таку почвару ніхто більше не сприйма.

На глуз бере гримасами юрба,

не миле стало те смішне життя.

Коли вмирали всі навколо, він сміявся,

знову й знову, без зупину, серце навіть не кроїло.

Всіх кого колись любив в очманій реготні згубив,

серце вирвав із грудей, нехай б'є лише в людей.

Сну немає, сміх та й годі, страшно жити цій потворі,

душа не в силах це стерпіти, хоче з тіла полетіти.

Сотні дві, чи три років, вже минуло із тих днів,

тіло гниль, й один лиш сміх, в муках заставляє жить.