Зграя

В небосхилі вир чорніє, краю в нім не видно,

землю темрявою вкриває. Кружляє неспинно

зграя воронів над полем, немовби те лихо,

невгаваючи чекають фіналу для власної втіхи.

Стелиться багном долина, всіяна списами,

їх залишили тут сотні що лежать тілами.

А на кожного із сотні, сотня дзьоб роззявить,

на кривавому банкеті нікого не проґавить.

Відблиск вістря, сонця спалах, невдовзі зомлію,

там і я, на тім же полі смерть свою зустріну.

І затягнуть темні хмари моє мертве тіло,

душа лине в ясний вирій на чорнявих крилах.