Корона Гілена

Пеггі й Діка зачинили у величезній клітці зі скляними стінами — прозорими, багатошаровими, укріпленими так, що вони могли витримати навіть удар ядерної бомби.

Вони прийшли до тями одночасно.

Пеггі — у формі пегаса — рвонувся вперед. Гасав по замкненому простору, бив задніми копитами по склу. Удари лунко розходилися відлунням, але поверхня навіть не здригалася.

Дік — великий звір із темною шерстю й розумними очима — не витрачав сил. Він повільно ходив від стіни до стіни, уважно оглядав шви, стики, стелю, підлогу. Його погляд був холодний, обчислювальний.

За товстим прозорим бар’єром за ними спостерігав Дікрус.

Володар адляра.

У його очах не було жорстокості — лише захоплення колекціонера. Він дивився на них так, як дивляться на рідкісні витвори мистецтва. Розумні тварини. Унікальні. Майже зниклі у Всесвіті.

— Прекрасні, — прошепотів він.

Й лише шкодував про одне — у нього залишилася всього одна по-справжньому міцна клітка. Розділити їх було б розумніше.

Ніч на адлярі приходила не темрявою — а режимом.

Світло змінилося на тьмяне, синювате. Коридорами перестали снувати численні слуги — кіборги, андроїди, механічні наглядачі. Лише чергова команда охоронців стежила за моніторами в кімнаті контролю.

Біля дверей камери полоненої жінки — Елайни — сиділи двоє лідеанців, притулившись до стіни з електрошокерами напоготові.

Відсік із рідкісними істотами мав потрійний захист —

— самі клітки;

— секції за класифікацією;

— і весь модуль, герметично ізольований з двох сторін.

У разі небезпеки його можна було від’єднати від адляра й викинути в космос.

Ніхто не вірив, що це коли-небудь знадобиться.

Дік раптом зменшився.

Його велике тіло спресувалося, шерсть світлішала — і за мить кліткою скакала маленька мавпочка. Кумедна, швидка, з блискучими очима.

Він чіплявся до пегаса, смикав його за гриву, стрибав по спині, кувиркався. Пеггі роздратовано пирхнув — і набув форми великого білого кота з крилами, що складалися, мов тінь.

Охоронці в кімнаті спостереження засміялися.

— Дивіться на них.

— Розумні, кажуть… А поводяться, як циркові.

Мавпочка раптом завмерла.

Повільно підійшла до однієї зі стін.

Притулила лапки до невидимого стику.

І світ ніби на мить затримав подих.

Те, що сталося далі, Дікрус міг пояснити лише собі.

Бо на адлярі не було жодного мага — крім нього. Він уникав істот, які торкалися енергії Творців. Вважав їх небезпечними, нестабільними.

І ніколи — ніколи — не очікував, що «розумна тварина» володіє такою силою.

Замки розсипалися, немов ілюзія.

Секції відчинилися.

Шлюзи розблокувалися — а потім намертво заклинили у відкритому стані.

Система охорони осліпла.

Механізм від’єднання відсіку завис.

І раптом адляр занурився в темряву.

Енергетика полетіла.

Дікрус прокинувся від тиші.

На адлярі ніколи не було тихо. Системи завжди мелодійно гуділи, енергія текла, поле стабілізувало простір.

Тепер — ні звуку.

Стародавній бог підвівся з ложа. У його розкішних апартаментах панувала абсолютна темрява.

І тоді він почув.

Тупіт.

Рик.

Крики.

Не лише людські

Пеггі знову став пегасом.

Дік — усе ще маленькою мавпочкою — стрибнув йому на спину.

І вони вилетіли з відсіку зоопарку.

За ними рухалося військо.

Не хаотичний натовп — а збурена стихія.

Дракони — масивні, лускаті, без людської трансформації, з очима, що світилися розплавленим золотом. Їхній подих розжарював повітря.

Гігантські шестиногі коні — їхні копита відбивали метал, мов барабани війни.

Великий змій — темний, мов міжзоряна безодня — ковзав підлогою. Його свідомість уже врізалася в інформаційну космічну сітку, зчитувала карти, коди, шляхи втечі.

Великі коти — сріблясті, майже прозорі — ступали так, ніби простір для них не був перешкодою. Вони вміли ходити зоряними дорогами.

Розумні динозаври — величні, важкі, з очима, сповненими древньої пам’яті — були люті.

Тонкоматеріальні істоти — світляні силуети, що переливалися всіма барвами спектра — билися електрикою, розряджаючи темряву синіми спалахами.

І ще десятки інших.

Вимираючі.

Зникаючі.

Забуті.

Тепер — звільнені.

Вони розсипалися адляром —

шукали кривдників,

шукали вихід,

шукали помсти.

І вперше за довгі роки космічна база перестала бути музеєм.

Вона стала полем битви.