27. Спогад
Колись війна закінчиться і стане тільки спогадом в очах людей. Пройде час і на світі з'являться нові покоління, які не знали цих важких часів.
Для них усі події сьогодення будуть тільки чиєюсь розповіддю, книгою або фільмом.
Час завжди біжить уперед. Для моїх бабусі й дідуся, Друга Світова була страшним спогадом. Вони частенько розповідали мені історії про ті події.
Бабуся розказувала, як вони усією сім'єю ховалися у шахті під час бойових дій. Як її сестру й двоюрідного брата вбило бомбою на її очах. Сестра одразу померла, а хлопчик ще прожив кілька годин, але так і не прийшов до тями. Їх ховали вночі, тому що тоді не бомбили. Два маленьких хрестика на кладовищі — вони й досі там стоять, тепер я прибираю ці могили, бо більше нікому.
Дідусь розповідав, як ходив в школу під час окупації. Румунський алфавіт він запам'ятав на все життя. Розказував про старшого брата, який так і не повернувся з війни. Його через деякий час знайшли. Він був похований у братській могилі. Його мама їздила туди й привезла жменьку землі у хустці, біля якої йому поставили пам'ятник на кладовищі.
Для мене усе це були лише історії. Спогади про війну, якої я ніколи не бачила. Я завжди розуміла, що війна — це щось страшне, але ніякі розповіді ніколи не відтворять справжні відчуття людей, які її пережили.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!