8. Кров
Звісно, перше, що спадає на думку, коли чуєш слово кров, не зовсім добре. Особливо зараз, коли ми живемо в умовах війни і ця кров проливається щодня.
Але мені так хотілося написати щось позитивне. Хоча звісно це важко для такої теми.
Я згадала своє дитинство. Цілий день зранку й до вечора бігала з друзями на вулиці. Тому, на моїх колінах, ліктях, а іноді й носі рідко коли залишалося живе місце. З цілою шкірою, не перебинтоване, або без синців.
В черговий раз, перечепившись через каменюку на дорозі, або впавши з дерева, я завжди бігла до мами. Кров текла з рани, наче скажена й доки я доходила додому уся нога та взуття були червоного кольору.
Мама вже зовсім не дивувалась новому "сюрпризу". Трохи насваривши мене, вона промивала рану, стирала запечену кров і бинтувала коліно.
Вона завжди про мене піклувалася. Я виросла, а на моїх колінах залишилась купа шрамів. Але коли я на них дивлюся, то згадую не прикрий момент падіння і не біль від старої рани, а мамину турботу.
Вона ніколи не казала мені, що любить мене. І зараз не каже. Але я завжди знала це. Відчувала серцем, як в дитинстві, так і зараз.
І досі, коли мені важко на душі, я звертаюся до мами. Тільки вона зможе вилікувати деякі мої рани.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!