Останні дні літа

Світло. Тепле й лагідне весіннє сонечко. Загадковий відблиск зірок, які вже давно згасли, але продовжують світити вночі. Світло лампи, під яку вночі робиш уроки в останній день канікул. Світло ліхтарика під ковдрою, що додає чарівності книжці, яку читаєш, поки усі сплять.

Вогні маяка, які вказують шлях кораблям. Сонячні зайчики, що відблискують від маленького дзеркальця. Веселка влітку після дощу. Крапельки роси, що сяють на свіжій траві зранку. День, що наступає після важкої ночі.

Світло проходить через усе наше життя. Починаючи від народження і до самої смерті. Без нього не було б життя узагалі. Життєдайне і водночас небезпечне.

Світло й темрява, як уособлення добра і зла, вічної боротьби між хорошим і лихим всередині кожної людини.

Світло в кінці тунелю, як символ приходу смерті і спокою, який вона з собою несе.

Або ж оманливе світло вогнища, на яке летять метелики, не знаючи що ця пастка коштуватиме їм життя.

Усі поняття такі відносні. Іноді для людини єдине слово може містити стільки сенсів. І кожного разу дивуєшся, куди можуть тебе завести думки.

Світлячок у банці, якого я спіймала в дитинстві втратив волю лише через свою красу і яскравість. Світло згубило його.

А яким світло буде для мене? Приємним осіннім промінчиком, що дарує останнє тепло перед приходом зими? Нічним ліхтарем, що освітить мені шлях додому в темноті? Холодним світлом місяця, який насправді позичив його у сонця? Або фари автомобіля, що несеться на мене вночі? Світло лампи в операційній? Світанок, який я зустріну влітку на березі моря? Куди заведе мене життя?..