7. Стукіт
Він сидів за робочим столом у своєму кабінеті й постукував пальцями в такт годиннику. До кінця робочого дня залишилось пів години. Ще пів години і вони зможуть зустрітися.
В черговий раз перевів очі на годинник. Той висів самотньо на стіні й наче черепаха, повільно ворушив своїми стрілками.
Пальці забарабанили по столу ще швидше від нетерпіння. Минуло всього десять хвилин. Чому час тягнеться так довго?
Шоста година вечора. Нарешті! Він швидко схопив сумку, перетягнув шкіряну шлейку через плече, схопив телефон і практично вибіг з набридлого офісу.
Ту-тук ту-тук; ту-тук ту-тук. Трамвай поспішав по своєму маршруту, стукаючи важкими залізними колесами об колію. Він сидів і слухав цей стукіт. Ту-тук ту-тук; ту-тук ту-тук. Здавалось наче звук відбивався у його голові утворюючи певну мелодію, що тільки підсилювала його хвилювання від довгоочікуваної зустрічі.
Парк Шевченка – остання зупинка. Трамвай заскрипів і зупинився. Заторохтіли відчиняючись пошарпані двері. Він вискочив з транспорту й ледь не впав, спіткнувшись на останній сходинці.
Підійшов до лавочки біля фонтану. Тієї самої, де побачились уперше. Тут вони сьогодні домовились зустрітися.
Щохвилини, перевіряючи час, він знервовано похитував ногою, спостерігаючи за лінивими перехожими, що снували парком у своїх справах. Хто в навушниках, хто на велосипеді чи самокаті. Усі кудись поспішали. Тільки він чекав. Очікування зводило з розуму.
Цок цок цок цок. Хтось йшов вистукуючи підборами по бруківці. Він впізнав цей стукіт. Серце почало битися швидше. Це вона.
ЇЇ червоні лаковані черевики віблискували світлом вечірнього сонця. Вона помітила його. Такого нетерплячого, задумливого, самотнього. Цок цок цок цок. Каблуки зацокали швидше й голосніше – вона пришвидшилась, долаючи бажання перейти в біг.
Нарешті він її помітив. Посміхнулась.
Він усміхнувся їй у відповідь і обійняв її. Справді скучив.
Ритм серця ставав гучнішим. В обіймах вони відчували цей стукіт. Стукіт, що диктували серцю їхні почуття. Все швидше й швидше, швидше й швидше…
І так пройде усе життя під загадковий перестук. Під клацання годинника, під бій барабанів, під цокання підборів по підлозі, під стукіт схвильованого серця людини, яка завжди буде поряд.
Усе навколо відбиває свій особливий ритм. Ритм життя, що луною відгукується у нашій душі. Від самого народження й до того часу, поки серце не пропустить останній удар.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!