Останні дні літа

Навесні шпаки поселяються під стріхою мого дому. Кілька місяців тому з гнізда випало маленьке пташенятко. Оскільки, у мене вдома живуть чотири кота, довелось забрати малого з собою, щоб його не з'їли.

Я знала, що якщо забрати птаха зараз, то він більше ніколи не зможе жити на волі. Але ж це краще за смерть?..

Так у нас з'явився ще один член сім'ї. Перші два тижні були найважчими. Він жив у невеличкій картонній коробці, в якій я прилаштувала щось на кшталт гнізда.

Таких малих пташеняток треба годувати кожні п'ятнадцять хвилин, максимум пів години.

Дорослі шпапки всеїдні, але основна їжа малечі —це комахи, різні черв'ячки та жучки. Кожен новий день для мене починався з того, що я йшла копати черв'яків. Їх було добути найлегше. На гармані у нас всю зиму стоїть скирда. Тож земля у цьому місці вкрита товстим прошарком прілої соломи. Там вогко — а це саме те, що обожнюють дощові черв'яки.

Я збирала їх у невеличку коробочку. Пташенятко треба було годувати пінцетом. Він відкривав свій величезний жовтий дзьоб і ковтав усе, що я йому давала. Одна біда — черв'яки були занадто великі для нього. Тому доводилося різати їх ножицями на маленькі шматочки.

Важко передати відчуття від різання дощових черв'яків. Точно нічого приємного. Але у мене було голодне дитя, яке треба нагодувати, тож довелося зібрати волю в кулак .

Він увесь час верещав. Коли бачив мене кричав ще голосніше. Через це я назвала його Крик.

Зараз він уже повністю вкритий пір'ям і їсть самостійно. Я купила йому нову клітку.

Коли випускаю Крика політати в кімнаті, він сідає мені на плече і клює волосся. Мабуть думає, що це щось їстівне.

Усі дивуються, коли бачать, що в мене вдома живе шпак. Не розуміють, навіщо я його виходила і залишила собі.

Та, хіба можна було вчинити інакше?..