Останні дні літа

Забути усе? Викреслити болісні спогади зі свого життя? Перестати ненавидіти?

Відпусти й тобі стане легше... Пробач і зніми тягар зі своєї душі...

Ні, я маю повне право злитися й ненавидіти. Гріти у свідомості свою лють. Маю право пригадувати те, що не забувається. Відтворювати у своїх спогадах ситуацію тисячі разів.

«Та це ж мазохізм чистої води!» − подумаєте ви.

Так, можливо. Але це моє життя, мої емоції і, що з ними робити, вирішувати тільки мені.

Як набридли оці всі поради: не злись, просто забудь, не сумуй. Наче мені одразу стане легше. А насправді все тільки ще більше дратує.

Я хочу згадувати, хочу сумувати і відчувати лють. Мені не стане легше, доки я все це не переживу. Не познущаюсь над собою в емоційному плані.

Але я ніколи собі не пробачу, якщо просто забуду, просто піду далі, не надавши огидній ситуації уваги. Не перетерши їй кісточки у флеш беках.

Ви робите мене лицемірною. Я мушу погодитись з вами, хоч насправді це не так. Ви думаєте, що так буде краще. А я більше не хочу з вами розмовляти. Бо ви втомлюєте, виснажуєте, не чуєте мене. Я німа перед вами.

Забути? Так. Але не події, а людей, що з ними пов’язані. А події нехай стануть уроком на все життя. Спогадом про те, чого робити не варто...