***

Тебе в обіймах ще тримає сон.

Розхлюпались русяві коси, ніби море;

За пОдушки нерівний горизонт

Тікають хвилями на пОстільні простори,

Переливаються у ковдри через край

І ллються, ллються... Вже не зупинити.

Ще трохи - й захлинуся. Ну й нехай.

Заради цього, власне, й варто жити.

18.03.2025