Мідний бик

В середині бика...

Тьма розчиняється у звуках,

гуркіт юрби пульсує в голові.

В просторі глухі струни акорду,

відлунням смерті грають на душі.

Словесна жовч-амброзія гірка,

проклятий сам момент створіння.

Крик, крізь призму страху й каяття,

летить у натовп протяжним ревінням.

Ерзац свідомості-очей шалений страх,

провіщує мить сповнену лиш болем.

Вирок долі звучить у ката на вустах,

сповнюючи полум'я пекельним горем.

Біль...

Біль переповнює келих відчуттів,

проливаючи тьмяне вино страждання.

Легені жадібно ковтають в хрип,

розпечене повітря безталання.

Полями маків квітнуть пухирці,

тіло оголене єство знущання.

Бурхливим вирієм злетять у вись,

птахи агоній судомного мовчання.

Контур облуди загравою сповитий,

тіло повільно перетворює на прах.

Немає болю, сумнівів й страждання,

лиш рук творіння, що викликає жах.

"Митець - сам собі кат та творець"