Самота

Вона гризе та їсть все з середини,

Огортає прославляючи себе,

Смородом чорним із домовини

Вона поглинає та любить мене.

Колюча, черства, гірка як полин,

Сидить все в мені дозріває

У тілі живе та без всяких причин

Душу мою проїдає.

Тишиною так хоче отруїти усе,

Бо влада ж її безкінечна

У образі волі біль лиш несе

Та ноти німі безперечно.

І ріже так глибоко сутність мою,

Знов шрами невинно лишає,

А я все існую, знай долю свою

Не віддам їй, нехай помирає.