«Дим самоти»
Місто стогне від злив, від вогнів і від втрат,
Ліхтарі, наче сни, миготять невлад.
Тут життя продають по сто грамів із льодом —
Я самотній і злий, та для всіх наче свій.
Ти приходиш сюди, ти тікаєш від муки,
Смієшся, мов граєш, серця береш в руки.
Пальці мерзнуть на склі, обіймаєш бокал,
І, кусаючи губи — спокусливий знак.
Дим клубами лягає, наче п’яна розмова,
Пахне ніччю, провиною і гріхом кожне слово.
Ти шепочеш про жагу та кохання вогонь,
А я дивлюсь на тебе — бачу втомлену кров.
Коли встала, пішла — зупинився весь час,
В барі тиша зависла, мов спомин про нас.
Тільки дим від цигарки та шепіт вітрів,
Гіркий присмак дороги нічної та без снів.
Силует твій танув у диму табака,
А я мовчки курив, грів коньяк у руках.
Нічого не сказав — дим обійняв самоту,
Бо немає вже сенсу в запізнілих словах…
...
ARTEM VDOVICHENKO
