Це Ти

Ліз пагілля мов хоче дотягнутись сонця,

сплітаючись навколо поржавілого хреста.

Сотні мурах шеренгою пройшли по спинах,

очей, що не відірвуться від образу мерця.

Слова, слова відспівують останню хвилю

і сльози омивають нарости землі.

Це ти, лежиш у тій могилі,

й навколо тебе, тіні, з журбою хиляться униз.

Їх спомини лунають дещо криво,

у часі час розвіяв полину. А там внизу,

немає спокою в одвічнім небосхилі,

немає страху нескінченної пітьми,

лиш невагомість що сповиває тіло

й свідомості холодної думки́.