Вірш-відповідь коханій людині

Болить, душа болить

Гримить, кричить

І лиш зрідка затихає

Так млосно, тоскно

Судомно затухає

Затамувала подих я,

Біль знову затаївши,

і вічності думок потік

В свідомості узрівши

Так, мій біль від твого відбився

Так, бринить усе, всі рани розтруївши

Та нема образи чи докору сумління

Немає злету чи падіння

Є лиш ми серед снігів і юги сновидіннях

Лиш дві загублені душі в заметах і холоду видіннях

Чи то знайдені частиночки душі серед простору томління

Немає більше перепон

Нема між нами оборон

Лиш болю прірва

Лиш урвища канон

Та немає злетів і падінь немає більше

Немає взору вниз і вгору більш не подивитись

Немає більше пандусу надій чи якорів докору

Є лиш міст між нами крихких порозумінь

Є лиш прихисток мережива турбот

Є лиш марево обійм тендіних

Лиш душ плетіння так тяжко зітканих на мить

Лиш тут і зараз є ми

Над прірвою

Між снігу, юги

Під небом

На мості

З обітницею і без свідків у руці