Потому
З кам’яного острівця, який левітував у газовій суміші бульби, звисала звивиста ліана. Спустивши ноги до бездонних просторів, я сидів на ліані, в той час, коли мавпій вправно перебирав моє густе, чорне волосся. Якогось дідька він вирішив, що я міг підхопити вошей від синьої лахматої істоти. Тієї новенької, щойно намальованої.
Нехай собі бавиться. Його дії мене більше не дратують. Тим паче, що, навряд чи, того синього я зобразив. Моя свідомість щойно увімкнулася, і – пам’ятаю.
Я став істотою іншого порядку.
Тепер я художник і фарбник в однім флаконі.
Нічого такого не подумайте, суть фарбників не змінилася після відтворення. Такі істоти, якими до цього був я, також існують. Та й такі, якою я став, були завжди. Лишень перші не відають про існування других. Їхній власний об’єм духу недостатній, щоб наповнитися інформацією про об’ємніших. Вони проходять повз і не сприймають.
Це моя підоснова змінилася, а не ядро усього виду.
Моя порожня оболонка наразі має судини, а у них тече фарба. Ось!
Так, Фарба у моїх жилах і …. Я не можу вам цього розповісти. Таємниця, за пізнання якої мені доведеться вас стерти.
− Те, чого ще не існує, все одно може колись з’явитися! – філософствував мавпій, втираючи у моє волосся якусь смердючу отруйну рослину.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!