Дія ХІ
(Світло. Сцена. Порожня зала. Репетиція.)
Душа/Зірка: Наша душа... Чи чуєш ти? Це вода, що тече крізь пальці часу. Те, що ми бачимо — лише іржа, а все справжнє, все невидиме — воно там, у небесах. Ми приходимо на цю зустріч невидимими одне для одного. Ми — лише невимовний подих, що застряг усередині цієї сталевої клітки.
Сцена/Зала: Хто вартує над нами? Хто пильнує цей дім, коли механізми замовкають? Між нами... в цих стінах... кажуть, це любов.
(Душа/Зірка підходить до великого дзеркала.)
Душа/Зірка: Що там є? Там, за нашими спинами... у темних коридорах, куди не сягає світло лампи? Що ковзає так плавно, без жодного поштовху, без клацання реле? Це присутність... ледь розмита, туманна, як дим над згарищем. Це оселя вовків. Вони чекають там, за нами. Чекають, поки ми зробимо останній крок.
Сцена: Ангели сплять поруч із вами. Вони тут, серед нас. Назавжди вмуровані в камінь та залізо. Але...
(Раптом дзеркало вкривається тріщинами, хоча до нього ніхто не торкався. Зала занурюється у повну темряву, і лише голос Душі звучить у фіналі.)
Душа: ...але ангели в залізі мають гострі крила. І коли вони прокидаються — театр зникає. Лишається тільки правда.
Далі буде....
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!