Дія ІІІ
(Вона сидить на підвіконні своєї ідеально вишуканої кімнати та дивиться у відкритий простів відкритого вікна)
Зірка/Душа: - Чому ми продаємо мрію тим, хто не має часу мріяти? Чому сцена тепліша за життя? Чому аплодисменти гучніші за правду?
Простір: - Ти почала ставити питання. Менеджери можуть це помітити… Ти не боїшся?
Душа: - Звісно боюсь.
Простір: - Тоді ти жива…
Автор: - Вона почала ставити запитання. Незручні. Тихі.
Оточення почало хвилюватися. Продюсери шепотіли: «Вона стає дивною». Журналісти писали:
«Надто серйозна для свого віку».
Її підліткова свідомість почала вести із нею діалог.
Зірка: - Вони аплодують мені.
Душа: - Вони аплодують ролі.
Зірка: - Я народилась для цього.
Душа: - Тебе народили для цього.
Зірка: - Світ шоу-бізнесу любить яскравих. Не ставай прозорою.
Душа: - Слава — це просто луна. А я хочу знайти голос.
Сцена: - Твій вихід.
Душа/Зірка: - Я тут…і хочу зняти корону очікувань…
Сцена: - Хочеш подивитись на людей не зверху сцени, а як на дзеркало?
Душа/Зірка: - Хочу побачити світ не як аудиторію, а як співрозмовника.
Сцена: - Ризикуєш стати вразливою.
(Повітря стояло теплим і контрольованим, як у павільйоні. Завжди грала музика — фортепіано за стіною, вокальні вправи, звук репетицій. Пахло гримом, лаком для волосся і свіжими квітами з прем’єр.)
Автор: - І тепер вона стояла між двома світами. Між куполом і аудиторією, між мистецтвом і реальністю, між роллю і душею.
Вона могла залишитися символом. Або стати людиною. І саме в цей момент в ній народилася проста думка…
Душа/Зірка: - Вразливість — це остання форма свободи.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!