Дія IV
(Сімейна вечеря. Довгий стіл. Тепле світло. Все красиво. Надто красиво.
Посуд блищить. Сміх звучить правильно.)
Автор (тихо): - У її дитинстві ніколи не було вітру. Світло не гасло.
Якщо згасали софіти — вмикались нічники. Якщо зникали глядачі — залишались дзеркала.
(За столом — Батько, Мати, кілька Родичів, брати та сестра. Вони говорять одночасно, але фрази звучать майже синхронно — як добре вивчений текст.)
Мати: - Завтра інтерв’ю. Пам’ятай — ти маєш виглядати впевненою.
Батько (посміхається): - У нашій родині сумнів — це просто етап підготовки.
Родич 1: - Пам’ятаєш свій перший вихід? Ти не боялася.
Душа/Зірка (тихо): - Я просто не знала, що можна боятися.
(Пауза.)
Душа/Зірка: - Від зайвого?
(Пауза. Звук столових приборів стає надто гучним.)
Душа: - Що було зайвим? Темрява? Чужий біль? Чи право не бути символом?
(Вона дивиться на батьків довше, ніж дозволяє етикет.)
Батько (спокійно): - Ти ж знаєш… ти завжди була особливою.
Родич 2: - Не від світу цього.
(Вони кажуть це з ніжністю. Як комплімент.)
(Тиша. Вона киває. Посміхається правильно.)
Душа: - Не від світу цього…То від якого? А якщо я хочу бути від світу цього?
(За столом — коротка пауза. Ніхто не відповідає прямо.)
Мати (обережно): - Ти просто чутливіша. Це дар.
Батько: - І не кожному треба знати все.
(Ось тут фраза “захистили” починає звучати інакше. Світло трохи гасне. Вона дивиться на них уважніше.)
Душа: - Якими ви були в моєму віці? Ви теж народилися в світлі? Чи колись у вас був вітер?
Батько: - Слава це – відповідальність.
Мати: - Ми захистили тебе від зайвого.
Душа (ледь чутно): - Від зайвого… чи від справжнього?
(Ніхто не реагує. Вони продовжують вечерю. Вона дивиться на них довше. Раптом бачить не батьків — а артистів.)
Автор: - Її називали “не від світу цього” — і в цьому бачили її родзинку.
Її відмінність стала брендом. Її тиша — стилем. Світ був золотим.
Але без вітру. Її обіймали красиво. Її вчили кланятися раніше, ніж читати.
(Світло стає холоднішим. Душа у своїй кімнаті. Дивиться за обрій.)
Душа: - Мене вчили посміхатись перед камерою…але не вчили, як жити без неї. Вони такі ж, як і я. Вони просто старші. Чи вони теж колись хотіли зняти корону?
Зірка: - Вони її не знімали. Вони передали її тобі.
(Тиша.)
Душа: - Вони передали її мені…а хто передав корону їм?
Автор: - Підлітковість прийшла не з бунтом, а з тишею. Вона почала помічати, що дорослі не розмовляють — вони виконують ролі. Навіть за вечерею. Навіть у власній втомі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!