Весна настане

«Тримайся», «ти мусиш з цього вийти» —

слова, які я чую кожен день.

Але вийти… де?

Куди кричати? В густу тишу?

В гладь нічну — я б покричав, але що буде?

Я сам собі не в змозі помогти!

То як триматися і за що?

Борюся з демонами,

що їдять моє нутро.

Пишу ці кляті монологи —

без тями...

я пишу,

в надії, що викладу це на екрані,

і враз боліти перестане.

Хандра. Депресія. Хандра.

Як мантра стала вже для мене.

Коли наступить завтра?

Коли прийде весна — не календарна?

І я ж не сам: є кохана, друзі…

Та всередині пустота.

І я не дам тим демонам і шансу:

я, як Давид, борюся з Голіафом.

Гераклом стану, Льва Немейського уб'ю.

Та це не завтра буде.

Я вигорів із середини,

вигорів — уже немає сил.

Муштра проклята забрала моє здоров’я.

Проміняв я молодість на статутну форму.

Берці, що пропахли кров’ю.

Штани брудні, в болоті кітель.

Каска падає на очі…

Та я пройду, пронесу цю важку я ношу.

І тоді весна уже настане,

розквітне і моє життя…