Здається, у нас проблеми

#екобум

Локація: бібліотека

Персонаж: падло зі своєю мотивацією

Предмет: вірш на папері з-під цигарок

Емоція: рішучість

Був звичайний літній ранок. Олег, молодий охоронець стояв біля входу в бібліотеку. Через пів години мала відбутись зустріч місцевих поетів. Вони збирались раз у місяць, у великому залі бібліотеки.

Обговорювали свої твори з різної тематики. Цього разу, як було вказано на оголошенні, обговорювали вірші присвячені проблемам глобального потепління.

Олег не цікавився ані поезією, ані екологією. Тому без особливої цікавості дивився на поодиноких відвідувачів. Більше було вже літніх людей, хоча приходили і студенти. Як раз повз нього пройшли дві молодиці. Вони про щось весело теревенили. Перед тим, як піднятись на другий поверх, дівчата зробили кілька селфі. Швиденько відправили комусь світлину і пішли далі.

Олег дивився в слід дівчатам, і трохи замислився.

Від роздумів, яка з дівчат красивіша, його відірвав наступний відвідувач.

Це був височенний хлопець, років двадцяти п’яти, з татуюваннями на м’язистих руках.

— Тут вірші читають? — упевнено спитав той.

— Так, на другому поверху.

Олег ще раз подивився на хлопця. Аж ніяк не був схожий хлопець на поета. Принаймні на те, як Олег собі уявляв поетів. Звісно, це міг бути просто образ, в якому той буде виступати. Та запах дешевого алкоголю, казав про інше.

— А ті дівки також поетеси?

Спитав той, після невеличкої паузи.

— Можливо. А ви їх знаєте?

— З білявкою навчався у школі. Пихата стерво, як і була раніше.

— Взагалі я тут лише охоронець, — вказав на свій бейдж Олег. — Знаю що сьогодні зустріч поетів, а хто з них поети не моя справа. А ви самі поет?

— Тільки вчусь! — якось по-дурному всміхнувся хлопець. І витер піт з лоба, — та сьогодні ще та жарюка, як раз в тему.

— Ми учора сиділи з пацанами, — продовжив він після того, як уважно роздивився об‘яву, — Тимоха нову тачку купив. Зайшла розмова за спеку. Ну от я і написав. Не сам, Жека трохи підказував. Він би по літературі тверду п’ятірку отримав. Так та коза, Іванівна завалила. Та і на мене постійно класуці скаржилась.

— Буває.

— Отож, буває! То ми учора і написали вірша.

— А ваш приятель, чому не прийшов?

— Він і не збирався. До речі мене звати Стас, — представився хлопець, — от послухай мій вірш.

Стас дістав з кишені пом’ятий аркуш паперу.

— Дивний папір

— Льоха працює на цигарковий фабриці, звідти такий папір приносить. Та не звертай уваги, слухай, що ми написали!

І він почав голосно читати вірш. Олег декілька разів сказав, що не розбирається в поезії. Та Стас ніби нічого не чув.

— Ну як, круто? — спитав він.

— В цілому непогано, та всеж деякі слова слід замінити, на більш літературні.

— Які! — обурився Стас.

— Тут публіка інтелігентна збирається. Навряд оцінять лайку.

— А ти дійсно не розбираєшся у віршах! — гримнув Стас та впевненою ходою рушив на другий поверх. Немов боксер, який збирається перемогти суперника в першому раунді нокаутом.

Олег хотів зупинити нахабу, та стримався. Може він дійсно не розуміється на віршах, і хлопця оцінять.

Більше творів Сергій Гальченко