Здається, у нас проблеми

Локація: секонд хенд

Персонаж: інспектор/ка з безпеки

Предмет: шямісен

Емоція: захоплення

Авріс проштовхувався крізь натовп людей, що якнайшвидше намагалися покинути величезний магазин секонд хенду, який мав лише один вихід. Покупці кричали, били одне одного, матюкалися, молилися – будь-що, аби лише вискочити назовні першими. Яскравий приклад сліпої паніки, яку відставний інспектор з воєнної безпеки бачив не один раз у найрізноманітніших куточках планети.

Пищали димові датчики, врізаючись у барабанні перетинки сиренами повітряної тривоги, але вода понад головою чомусь не розбризкувалася. Тільки лампочки блимали вицвілим червоним. Все довкола затягував сизий дим, що клубочився звідкілясь із центру приміщення.

Чоловік ухилився від чужого ліктя в око й пірнув під стійку з жіночими літніми сукнями. Пролізши кілька метрів, він випірнув на вільний від людей відрізок коридору.

– Вона там, ця відьма! – крикнула йому повна жінка на тоненьких ніжках, яка сприйняла його за охоронця, що прийшов розібратися в ситуації. У її руках ледь поміщався цілий оберемок різного одягу, за який вона точно не збиралася платити.

Зі сторони, куди показала жіночка, долинули звуки музичного інструменту. А ще тихий спів. І хоча слів чутно не було, на очі чомусь наверталися сльози. Напевно, вся справа у димі.

Екс-інспектор, мов прив’язаний, пішов на тужливу мелодію, не розуміючи, що штовхає його вперед.

Коли риба помре,

І засохнуть моря,

Як поляжуть ліси,

І заплаче земля,

Коли живність загине,

Й небеса загорять,

Чи не пізно вже буде

Нам весь світ рятувать?

На останньому слові чорноволоса жінка, яка ніжними пальцями ятрила душу шямісену, що стояв у неї на правому коліні, підняла свої безбарвні очі й проникливим поглядом подивилася на Авріса. За нею парувало півколо сухого льоду, перед – поблискувала чорнильна пляма, що віддавала нафтою. На поверхні цього чорного озерця повільно танула кулька морозива, що віддалено нагадувала Землю.

– Це один із найбільш реальних варіантів нашого майбутнього, Аврісе. Але ж ти й без мене про це знаєш.

– Звідки ви…

Та не встиг колишній інспектор закінчити своє питання, як перистий дим перетворився на густий туман, відгороджуючи чоловіка від дивної незнайомки. Коли він розсіявся, посеред зали нікого не було. Лише шямісен, струни якого вібрували, на повторі шепочучи «світ рятувать…».

Більше творів Валері «Вел» Растет