Навіяне весною

Списами велетнів у ранній лісосмузі

стоять величні сосни в запашній весні.

Ще не дотанули міцних морозів льоди,

а вже в осонні квітнуть перші медунці.

Лежу я серед поля в сонця сяйві,

у небі чути сумовитий граків клич.

А під закритими очима моря барви,

і по теренах вітер хвилями шумить.

Далека течія навіє сонних марень,

розчиняється свідомість у пітьмі.

Й чим нижче до землі живіє тіло,

тим ближче до небес душа летить.