Шкіпер веде команду
Шкіпер особисто очолив команду висадки. Хотів на власні очі побачити омріяну землю, до якої так
довго добиралися.
Його, як і всіх, хто знаходився в шлюпках вразила небесної чистоти вода.
Вона сяяла під вранішнім сонцем, мов кришталь, і кожен гребок весла розливав навколо срібні кола.
Попереду здіймався берег — зелений і таємничий.
Мікаело насолоджувався свіжим морським повітрям, заплющивши очі.
— Неймовірно, казково, прехороше, — мурмотів, немов кицька, яку чешуть за вушком.
Солоний аромат моря п’янив, хвилі ніжно гойдали човен, і лише коли його ніс врізався в теплий
пісок, схаменувся і тривожно затараторив.
— Мартіне, чуєш? Пісок мокрий, не стій довго, біжи! Я не можу просто зараз пропасти у цій красі…
Чуєш мене?
Тим часом, Колумб різко звелів:
— Зброю напоготові!
— Тримати стрій!
— Мартіне, за мною!
— Дієго, Фернандо, Алонсо — біля шлюпок!
Прибульці вервечкою рушили вглиб суходолу. За ними, з густих чагарників пильно спостерігало
дванадцять пар очей.
— Здається, я ще під черевиком: пісок щипає очі, трава лоскоче боки, — хіхікнув Мікаело,
розтягуючи слова. Ох і тепло тута… а на дворі ж жовтень.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!