Метушня Шлюпки на воду
У каюті панувала метушня: матроси похапцем перевдягалися, прилаштовували клинки й кинджали
в піхви — так, на всякий випадок, адже ніхто не знає, що їх може очікувати в незнайомому місці.
Мартін теж зазбирався, залишалося лише перевзутися.
Маленький Мандрівник-Подорожник розхвилювався:
— А якщо велетень не вдягне ці черевики, то я залишусь тут і не побачу нову землю…
Але Мартін уже нирнув під гамак, витягнув один черевик і, оглядаючись навкруги, шукав
другий, який після шторму так і лежав у кублі мотузки.
— Я тут, я тут! — щосили пискнув Мікаело. Він не знав, що велетні не розуміють мови рослин.
Хуан, не стримуючи сміху, підняв другий черевик і простягнув його Мартіну: — Ось твоя пара.
Мабуть, заховався від тебе. Чим це ти йому не догодив?
— Та ну тебе, — відмахнувся Мартін. — Оце любиш пошуткувати. Підтягни ліпше свої штанці, а то загубиш.
Матроси гигикали, перекидаючись присмішками.
Мікаело теж посміхнувся, щільніше ховаючись у щілинці.
— Ура, я теж іду, — майже наспівував, відчуваючи себе частиною великої подорожі.
Суєта продовжувалась недовго.
Зверху почулася команда: «До шлюпок!», «По місцях!».
Матроси кинулися виконувати накази і коли дерев’яні човники торкнулися морської гладі, гребці
дружно налягли на весла. Ніхто вже не сміявся, в очах засіла тінь тривоги. Берег невпинно наближався.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!