На палубі бунт!
Вже не один ранок і вечір хлюпнув хвостом об хвилі й канув у глибині непердбачуваного темного океану.
Мікаело сидів у своїй тимчасовій хатинці-черевичку й здебільшого сумував.
— Чорнушка вільна пташка — гуляє, де заманеться. А я, малесенький, залежу від Мартіна. Добре хоч сіре пацюченя більше не з’являється.
Тісна дерев’яна каюта геть пропахлася смолою й солоним морем. Матроси приходили з довгої вахти
потомлені: відпочивали, травили байки, грали в кості чи карти, ремонтували одяг. Іноді хтось заводив
веселу чи сумну пісню — і вони разом співали.
Сьогоднішній вечір обіцяв бути таким же безбарвним, як і всі інші, якби в каюту не влетів збуджений Леонардо:
— Що ви спите! На палубі бунт! Стомлена команда вимагає від Колумба пливти назад, до Іспанії. Запаси води мізерні, суха пайка стоїть серед горла. Більше місяця пливемо не знати куди.
За ним поволі ступив Мартін:
— Облиш хлопців, нехай відпочивають. Незабаром на них чекатиме нова зміна. Шкіпер* обіцяв через пару тижнів розвернути вітрила, якщо так і не дістанемося Нової Землі. І з цим усі розійшлися. Тож чекати недовго.
— Воно-то так, — долучився до розмови Леонардо, на прізвисько «Солонина», — а назад без припасів, як думаєте, добрим буде плавання?..
І в тишу, що запала після розмови, додав:
— Отож бо. Чекаємо. Все в руках пані Фортуни.
— І Посейдона, — мовив спросоння Хуан. — Поки він до нас прихильний.
На цьому розмова закінчилася.
Мікаело став гадкувати, хто ті двоє — пані Фортуна й Посейдон, і чому вони такі важливі в житті моряків.
— Чорнуху бачив, сіре пацюченя бачив, матросів бачив…
*Шкіпер — командир, капітан
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!