Тигролови. Мешапи.

Анотація: Вже не знаєте, куди податися на травневі свята? Ми теж не знаємо, куди, зате добре знаємо — коли! Тож гайда з нами у тур-сюрприз! Розкішний далекосхідний експрес (імерсивний перформанс включено у вартість), екзотичні локалітети, сафарі-тур з тиграми і багато-багато жахли… цікавого!

Дівчата онлі, запис у дірект, як завжди.

День 0

Як я опинилася на невідомому пероні посеред ночі? Запитайте… ні, не Зіну! Хоча вона теж у справі.

— Ще трохи і приїде потяг. Головне, щоб правильний. Бо в Хоґвартс нам не цього разу.

— Руді, що там з коефіцієнтами?

— Виправив, Ваша Високосте! Цього разу точно потрапите у потрібну точку темпорального з’єднання, гарантую.

— Дівчата, може, якось все ж без мене?

— Фройляйн, без вас ніяк! Ви — ідеальний просторово-часовий орієнтир, та ще й з реальності “плюс один”! Без вас вони не зможуть повернутися!

Вдалині пронизливо свиснуло.

За товстим склом з масними патьоками — “Нєгорєлоє — Владівосток”, і номер 7.

— Ваши білєти, таварісчі!

Що тій тітці продемонструвала Зіна — побачити не довелося, бо мене вже тихцем занесли всередину. От і чудово. Бо пояснювати потім нашим прикордонникам, звідкіля в біометриці взявся штамп з серпом і молотом — геть не смішний жарт.

День 3

В потязі повний інтернаціонал і чай з рафінадом у металевих підстаканниках — так і хочеться сперти для колекції (конфіскую потім у Зіни в якості моральної компенсації).

— То який план, дівчата?

Софія замріяно милувалася пейзажами, Зіна пішла розписувати пулю у сусіднє купе (сподіваюся, не буквально і без трупів) тож відповідати довелося Верховичівні:

— Одну мою знайому паскуда-автор зобразив такою собі ідеальною “дружиною вигнанця”, тому їй конче треба наш майстер-клас зі зламу стереотипів.

— Ну гаразд. Чим захоплюється?

— Полюванням. На тигрів, хоча й інших звірів б’є вправно. Лижний біг, кросс, риболовля…

Кожного разу дивуюся: чим самодостатніша особистість — тим її більше хочуть звести з кимось, хто тягнутиме кайданками на дно. Іноді — в прямому сенсі.

День 4

Розрекламований омуль не зайшов: форель з Сільпо така ж на смак, якщо без пафосу. Софія з променаду притягнула настоянку на женьшеню (а не кореню хрону, який впарюють наївним туристам з метрополії): не здивуюся, якщо старий Кво привіт передав через знайомих знайомих, він може. Трюхикаємо вже третю добу, сказитися можна!

— Ребята!!! Сматрі!!! Бамлаг!!!

Далі почався іспанський сором: цирк їхав, а клоуни з вікон кидали що попало.

Хто кинув димовуху, що потрапила чітко у лоба наглядачу — можна й не питати. По-перше, на допиті легше брехати. По-друге, я й так знаю, що то була Тайях, але ж вона не зізнається.

Чому не Зіна? Бо Зіна в цей час мала свої справи: викидала поцуплений ящик з новенькими “макаровими”. Командна робота і тайм-менеджмент, аж гордість бере!

День 6

— Та він файний хлоп! Сміливий, руки не з дупи ростуть. Справжній козак! Але ця кляте закриття арки… Тайга велика, тигри голодні, можна ж якось обкрутити тихо, а ніт. Рятуйте, посестри, бо я за авторським задумом не встигаю зупинити цього навіженого!

Авторський задум…яка гидота! Оце живеш і не знаєш, чи своїм розумом!

Тайях, яка старанно занотовувала деталі, уточнила:

— Де точка невороття?

— Як поверталися з полювання на кішку по Дуабіхе. Пройшли повз намет — а ті падлюки москальські наслідили, ще й сокиру сперли! Раз — і немає Григорія. А як знайшли — то маємо два трупи.

— Нагадує дещо з милого моєму серцю одеського краю… Що ж, розберемося.

День 8

Прибрати недопалок — не можна. Пристрелити Медвина у темному провулку і звалити на бандитів — теж.

Впливати на Григорія не можна — не канон. Ну, як не можна: ми добре розгледіли цих двох ідіотів, як ті жлуктили горілку, наче останній день печінка живе. Все одно там лише розпливчасті описи: “пишногруда”, голі лікті та спини, третій столик, прокатить.

(Яєшня, до речі, препаршива, як і біфштекс. А коштує, як з тигра. І горілку розбавляють. Не рекомендую, коротше.)

І що його ото робити? Я, зрештою, тургід, а не Марті Макфлай!

Верковичівна закрилася у номері і щось пише вже другий день. Сподіваюся, не енцешний слеш…хоча я вже й не таке згодна, аби допомогло!

День 12

Над промоїною вже почав наростати свіжий льодок. Дуабіхе, звісно, не Атлантичний океан, але видлубати звідти двох мерців не легше. Налякані коні гарцювали по берегу, форкали, не вірячи власному щастю.

— По весні рибалка буде розкішною, — прокоментувала Зіна, дивлячись, як заходиться у істеричному реготі Многогрішний, котрий все ж встиг на ретельно сплановану прем’єру в дусі кармічної помсти.

Годі вже місцевих делікатесів! Час рушати додому, щось мене втомлюють ці ретріти!

Епілог

“... Відповідальність за підрив залізниці на ділянці “Уссурійськ-Владівосток” взяло на себе опозиційне об’єднання “Зелений клин”. “Й рев тут я тобі, й трибунал!”, саме з такою цитатою зі спадку засновника руху за незалежність краю, Григорія Многогрішного, звернувся у трансляції…”

Які хороші новини! Стривайте, десь я це ім’я вже чула…

Відгуки із закритого форуму тургідів:

Сонечко: оце тебе занесло, куди Макар телят не ганяв…

Анонімний бот: ві всьо врьоті, нє біло такога!

Анонім: звісно не було. поки що. але все буде.