Тигролови. Мешапи.

Анотація: Григорій Многогрішний тікає з етапу, але посеред амурської тайги знаходить він початок Шляху. Шляху, який проведе його далі ніж він колись міг би очікувати.

1

— Я ще прадіда твого знав, — сказав сивий кореєць чистою українською мовою, — добрий був козак.

— Якого прадіда? — тільки й вичавив з себе Григорій. Власний голос видався йому чужим та охриплим.

— Того самого, — посміхнувся старигань, з неочікуваною енергією втираючи в груди Григорія якусь темну, смердючу рідину, — Многогрішного. Але тобі зараз не треба підводитись, рано ще. Краще спробуй трохи поспати.

Кореєць нахилився нижче і раптом по-мовницьки прошепотів:

— Може побачиш уві сні Наталку-донсен, хто знає?

Григорій навіть трохи зашарівся.

2

Він в десятий раз спробував повторити оманливо просту послідовність рухів. Дуже повільно та зосереджено. Настільки повільно і зосереджено, що це починало дратувати. Але все одно знову зашпортався у власних кінцівках.

Старий лагідно повторив:

— Не поспішай, не поспішай і не злися. То переналаштує твою життєву енергію на плекання киноварного казанка. Тільки не поспішай.

Григорій зітхнув, став у стартову позицію та почав з початку. На третьому видиху рука ніби сама собою вигнулась в інший бік, рівновага була втрачена і хлопець ледве не плюхнувся дупою в багнюку.

Здалеку, з іншого боку річки почувся дівочий сміх.

Григорій обернувся, червоніючи. Звісно, це була Наталка. Стояла на горбочку та хихотіла. Потім раптом підстрибнула та широкими кроками перебігла через ріку, ледь торкаючись шкіряними унтами блискучої поверхні.

Григорій аж рота роззявив.

— Тренуйся, козаче, — посміхнулась дівчина, — ще й не таке зможеш.

3

Грігорій не став мудрувати, він просто вибив наган з руки чекіста різким ударом по руці та одночасно послав кулак по прямій у щелепу. Таким точно рухом він кілька тижнів тому залишив без свідомості тигра.

Але Медвин якимось дивом примудрився ухилитись і до того ж впіймав руку Григорія, змушуючи того провалюватись вперед. Втриматись на льоді за рахунок упору ногами було справою марною, тож Многогрішний, дослухавшись інстинктів відштовхнувся і навпаки прискорив власне падіння, перетворивши його у контрольований стрибок. Через це серія важких ударів чоботом від чекіста зустріла лише порожнечу.

Обидва бійця зробили кілька кроків назад і зайняли бойові стійки. Тепер жоден з них не поспішав.

— Ти бачу дечому навчився, арештанте, — Медвін посміхався, але під цією посмішкою звірячим своїм загостреним чуттям внюшив страх. — Але це тобі не допоможе.

4

Окремий кабінет лондонського клубу був обшитий старовинними дубовими панелями.

“Оце і у нас мали бути такі клуби, зрештою, — подумав Григорій, — у Києві, а може в Батурині. Якби їх усі не спалили”.

Він вкотре змахнув неіснуючу пилинку з лацканів нового костюма. Не шкодувати грошей на хороший костюм, бо в певних колах це досі має значення — таку пораду він отримав від місцевого резидента ОУН.

Його співрозмовник з’явився вчасно, хвилина до хвилини. Дорогий годинник, недбала посмішка, бокал мартіні в руці. Але рухи безпомилково видають людину звичну до бійки.

— Бонд. Джеймс Бонд.

— Многогрішний. Григорій Многогрішний.

— Перш ніж ми почнемо, ви маєте розуміти: офіційно секретні служби Її Величності не мають жодного стосунку до операції.

— Я це розумію. Просто закиньте мене через кордон.

— Ми зробимо навіть більше. Забезпечимо вас розвідданними та кількома… корисними іграшками з мого особистого арсеналу. Як ви розумієте, ми не зацікавлені в існуванні будь-якої сильної континентальної імперії.

5

Різке світло лампи світило просто в очі, гострий крайчик стільця болюче врізався у копчик. Ліва рука здається була зламана, як і декілька ребер. Знайомі відчуття, майже ностальгія, саме так було в 33, в Харкові. Тоді він ще не володів мистецтвом контролю чі, тримався виключно на вроджених силах. Тепер так не зміг би, роки.

Григорій підводить голову, мружиться. Десь там, по той бік сліпучого світла, сидить його кат. Говорять німецькою.

— Ви часом не брали свого часу навчального курсу у більшовистських колег? Дуже схожі методи.

Обергруппенфюрер сміється.

— Якщо ви вже знаєте наважились говорити, не будемо витрачати час на дурниці. Хто ви такий, мені відомо. Коли вас було перекинуто на територію райхкомісаріату з оперативною місією?

— Тоді це ще називалося радянською республікою. В сороковому, в січні.

— І що ви робили ці чотири роки?

— Здобував незалежність Української Держави.

— Тільки особисто за нашою інформацією ви вбили більше двох сотень людей. Серед них двадцять чотири агенти з особливим рівнем підготовки. Підірвані склади з боєприпасами, аеродроми, спущені з рейок потяги. Так, половина з них належала нашому ворогу, але ж всі інші належали Райху!

Лампа раптом вимкнулась і Григорій побачив як виблискує в темряві ідеальна посмішка нациста.

— Втім, облишмо ці дрібниці. Поговоримо про дещо справді серйозне…

6

Самарканд.

Ніколи б Григорій не міг подумати, що його подорож занесе його і в ці краї. Ішов опустілим нічним містом, з цікавістю розглядався на незвичну архітектуру.

Втім, не мав особливо гаяти час.

Місце “зустрічі” змінити було неможливо. Могила Тамерлана, Великого Завойовника. Сьогодні ці чекістські виродки мають спробувати її відкрити та спаплюжити, дістати таємничий артефакт. А завадити немає кому, крім нього, агента Многогрішного.

На мить накотили думки, чи вірно він вирішив. Адже міг, міг звісно після того як дивом витягла його Наталка з німецької в’язниці кинути все й податись кудись в нейтральну країну. Либонь, з цього бою вже і не повернутись йому живим.

Але, сміливі завжди мають щастя.