Тигролови. Мешапи.

Анотація:

Крізь темінь міжзоряного простору до свого лігвища несеться монстр.

***

В секторі 404 віддаленої частини галактики, де зорі були такі далекі, що їх сяйво не в змозі було розсіяти навколишню пітьму, чорноту безмежного космосу прорізав залізний монстр — космічна тюрма “ЙС-ФД”. За її межі не долинав жоден звук, але в середині лунала пісня, яка нескореним ритмом розносилася навкруги з окремої, найбільш охороняємої камери. “Ой у лузі червона калина...” Пісня набирала силу, начальник тюрми біг до цієї окремої камери повз сім загальних відділень для в’язнів — “Одногрішні”, “Двогрішні”, “Тригрішні”, “Чотиригрішні”, “П’ятигрішні”, “Шестигрішні”, “Семигрішні”. Підбігши до дверей, з-за яких лунала пісня, і відкривши оглядове вікно з гратами, він з ледь чутним тремтінням в голосі закричав, вкладаючи в тон певний підтекст:

— Многогрішний!!

— Брешеш! — почулося з-за дверей, лють в голосі аж бриніла. — Прізвище це!

— Втік! — розгублено увірвався до начальника тюрми керівник охорони, коли вони наблизились до кінцевого пункту курсу на віддаленій планеті. — Вирвався при переведенні, пробрався до посадочного модуля, який саме готували до старту, і відлетів. Хто ж знав, що він літати на ньому вміє.

***

Хащі були такі непроглядні, що за кілька кроків вже було не розгледіти що там за стіною лісу. Віти височенних дерев складали кількаярусний захист, який дозволяв бути непомітними згори.

Григорій прийшов до тями і зараз сидів серед незнайомців, що зібралися навколо нього. Найбільшим початковим його здивуванням було те, що люди тут розмовляють його рідною мовою.

— Побачили як твій модуль розбився при посадці. Витягли тебе з-під уламків ледь живого, виходили, — почав один з них. — Сірко я. Старший тут.

— Хто ви? І де це я ? — останнє, що Григорій пам’ятав, це невдалу посадку.

— Поселенці за периметром. Це природні нетрі на планеті, живем ми тут. Наша громада ще здавна окремо тут живе, прозиваємся “Звіролови”. Відловлюємо і рятуємо звірів, які можуть підійти до периметра, щоб їх не розстрілювали. До всього живого на планеті за периметром ставляться вороже і відразу стріляють по всьому, що наближається.

— Вони до всього живого й за своїм сектором ставляться вороже, — злість в голосі Григорія була неприхованою. — Як сарана лізуть, все знищують.

— Зараз в них культ вождя, партією себе називають. Всіх, хто не хоче з ними, хто не хоче їм коритись, називають “грішними”. Людські якості для них як гріх, за них хапають. В кого чим більше людяності, тим грішніші для них. Найбільш людяних відправляють розширювати периметр. А умови жахливі, скільки люду гине, на кістках той периметр збільшується.

Великий звір, чимсь схожий на здоровенну кішку, так і блимав на них очима з клітки.

— Зараз його віднесуть подалі й випустять, — мовив до Григорія Грицько, Сірків син. — А ми сходимо до самого периметра, у них сьогодні починається розширення ділянки периметра в самі хащі, побачиш каторжників.

Видовище було гнітюче. Змучені надлюдськими умовами, в обірваних лахміттях, з потухшими поглядами в очах, з призвичаєністю до своєї долі, постійними побиттями за невстигання виконати роботу, вони справляли враження тіней живих людей.

— Це ж і я мав бути серед них. — Голос Григорія тремтів від жалю і ненависті.

***

— Розвідка їхня зайшла у нетрі, тільки троє, і далеко звідси. Будем брати! — Пішов гомін по поселенню.

Зібрались на нараду. Григорій теж визвався з ними.

— Давно вже з-за периметра не йшла така нечисленна група. В минулому році двох забили, то як ті пропали, більше вони такою малою кількістю не виходили, — шепнула йому Наталка. — Це шанс!

Григорій був закоханий в неї і був впевнений, що це взаємно. Сіркова донька весь час поряд. Погляди, якими вони дивились одне на одного, вже ні для кого не були таємницею. Григорій уявляв, як проживе тут разом з нею життя, і перебування в цих диких нетрях вже не здавалось йому похмурим, воно бачилось майбутнім, де він знайшов своє щастя і дав таке ж щастя коханій людині.

— Брати будем без зброї, — продовжила Наталка. — Щоб не чутно було і потім на деревах не залишилось слідів від пострілів. Дуже небезпечно, минулого разу Микола, брат, загинув. Батько тобі розкаже, як і що саме ти будеш робити. Треба одночасно всім разом, не дати їм вистрілити і когось вбити, бо потім і до тебе черга дійде.

— А як Микола загинув?

— Ножем зачепило. Але їх схопили, відібрали зброю, а тіла викинули в річку, щоб як знайдуть, подумали, що з необережності, коли переходили річку.

А ще Григорій уявляв, як вони влаштують втечу каторжникам, серед тих знайдуться такі, хто б допоміг йому повести космічний корабель до його рідної планети, що Наталка полетить з ним.

То був би шлях у невідоме, та, як тут кажуть, сміливі завзжди мають щастя.

Гарні мрії, та треба зібратись. Ворог небезпечний і попереду бій.

Відгуки:

Гість_Оксана: не сильно люблю фантастику, але ця захоплива. Прочитаю повну версію, сподіваюсь, там буде більше про кохання.

Олексій: Круто! Ще хочу такого