Лінь

Один метр сяючого ранку

впада через замурзане вікно.

Від бруду тіні на світанку

малюють образи немов німе кіно.

Вставати пізно — вже проспав,

лягати знову — рано.

Тому мандрую по світах,

в тінях шукаючи відраду.

Пухнастих хмар небесний схил

спада в яскравий обрій.

Я між написаних рядків,

ховаюсь — просто від подій.

Лежу — ловлю думками пил,

від давна не протертих божниць.

Навколо стін,на сотню миль,

лишень порожній простір.

Спинився час, застигла мить,

перед очима обрис

твоїх зірниць — мінливий блиск.

Долає мене сонність.