Без прикметників та прислівників.
Небо хмурилося. Здійнявся вітрюган, підіймаючи між будинками та деревами хмари куряви.
Задріботіли по шибках та шиферу краплини дощу, набираючи темп, доки не перетворилися в гуркіт зливи.
Люди ховалися від бурі під деревами, дахами під’їздів чи акваріумами зупинок. Сміливці, вчепившись в парасолю, або прикривши голову плащем, човгали, ляпали чи бігли під потоками води.
Машини, як ті човни, пливли струмками-дорогами. Блимали фарами, гуділи клаксонами, розбризкували фонтани бризок на пішоходів. Перехожі своєю чергою кривилися, підіймали очі до неба, ніби клянучи стихію, чи махали кулаком услід водію-недотепі.
Вітер стихав. Водоспад змінився дощем, перейшов у мряку. Розвиднювалося. З-за хмар визирнуло сонечко. Глипнуло й сховалося. Та набравшись сміливості, розсунуло хмари, взяло руки в боки, зігріваючи землю.
Зелень засяяла смарагдом, тисячі діамантів-краплинок виблискували на листі та траві – змагаючись з веселкою в небі.
Ручаї зміїлися під бордюрами, ховаючись у водостоки, хапаючи по дорозі пил, пісок, гілочки та листочки, оголюючи чорноту асфальту та сірість бетону.
Місто ніжилося в променях сонечка, очікуючи прохолоди ночі, мостилося до сну.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Xander Varga