Лист тому хто ніколи його не прочитає

Я вже тебе не пам’ятаю ясно,

Лиш тінь лишилась в спогадах моїх,

Та в серці ти — як світло не згасле,

Як тихий дотик серед днів глухих.

Ти був великим — вище за тривоги,

Стояв наді мною, мов стіна,

І оберігав від бур і від дороги,

Де темрява ховалася страшна.

Я пам’ятаю постать — наче поруч,

Немов і досі стежиш ти за мною,

І навіть час не стер твій ніжний голос,

Що тихо кличе в тиші за спиною.

Ти — мій приклад, навіть крізь роки,

Хоч світ тебе по-різному сприймав,

Для когось — тінь, для мене — маяки,

Що шлях у темряві мені вказав.

Ти пішов рано… я була ще малою,

Не встигла всього сказати тобі,

Та те, чого навчилась — збережу я,

Як спомин теплий у своїй душі.

Я люблю тебе… і буду любити,

Хоч цей лист ніколи не прочитать,

Він між рядків, де сльози і молитви,

Де ти живеш… і будеш завжди жить.