Немов завтра прийде смерть

тягнусь до неба прирісши до землі

мене так манить їх мінливий стрій вздовж лісу

відображена в сітківці далечінь рябить

але в ній обриси твої — вся ти

і це приносить втіху

щороку що хвилини й що секунди

зникаєш ти у світі тихим "ні"

й з'являєшся квітучим садом цвіту

магнолій у яскраво барвнім дні

і поки плине час — що хвилі

ти натякаєш всім своїм єством

що я існую тут понині —

понині ти живеш зі мною

споглядаючи мінливість

в якій розчиняється небесна твердь

говориш — живи так немов би завтра

за тобою прийде смерть