Салонна поетка

Назвали салонною поеткою.

Причепили до тіні літгероїні рожевий капелюшок.

Поселили вдома папугу, хоч там жила кішка.

Не помітили кактус на підвіконні,

Жабу та ящірку в тераріумі,

Терабайти спогадів у свідомості.

Поетка - не салонна принцеса,

А вісниця дійсності,

Яку не вимкнути, навіть якщо замружиш очі.

Прості слова вже давно затерті,

Нові ще сприймаються як вар'ятство,

І вже точно вона - не "вікова пікмі"(с),

Яка боїться власних учениць-зумерок,

А тінь, присипана бібліотечним пилом.

Три літа щастя та десятиріччя рутини.

Мовчання в слухавці, "абонент поза зоною".

Спогади про танцзали та фудкорти.

Так, нібито починаючи викладати, ти втрачаєш людяність

І стаєш големом, зліпленим з нормативів.

Не буває "полігонної поезії"

Та"салонної поезії" в чистому вигляді.

В які б кольори ми не малювали скло,

За ним - однакові реалії.