Розділ 5. Про що шепочуть іриси

«Серце принца облюбували сніги!» - ці слова зовсім юний Корд чув звідусіль. Придворні, далекі родичі, служниці та вартові - усі кидали в його бік зневажливі та налякані погляди. Матір-королева тоді ставала поряд, і надокучливі роззяви повертались до роботи, відкладаючи розмови на потім.

- Ніколи не дозволяй людям обговорювати твої слабкості. - говорила королева-мати.

- Мені їм рота затикати? - питав Корд, і матір поблажливо посміхалась.

- У короля немає слабкостей. Затям собі!

Він народився в один з лютневих днів. Холоднеча привела його в цей світ, тримаючи за руку, і врешті кинула на милість завірюсі, що прокляла його душу вустами якогось чаклуна. За його словами Кордова смерть родиться того ж дня, що й він. Настане час, і вона вб’є принца ударом гострого ножа просто в серце!

Однак королева Фловера подарувала синові шанс на спасіння - життя, де не існує смерті. Одним материнським поцілунком вона відстрочила страшне прокляття, яке неодмінно мало здійснитися. Тому в день пам’яті Фловери усі немовлята, народжені цього дня, знешкоджувались, аби ніхто з них не зміг здолати короля. Після смерті королеви-матері, обов’язок підтримувати безсмертя монарха випав на долю жінок королівства. І вже 175 років Корд жив на цьому світі в очікуванні справдження страшного пророцтва.

- Асканіє. - король помітив кров на снігу й опустився до Аскани, схопивши її за плечі. Вона тремтіла, наче листок на вітру. Корд обійняв дружину.

- Краще я буду твоїм кошмаром, ніж відпущу до нього. - прошепотів і вгледівся в її обличчя.

Губи Асканії були в крові. Вона поглянула на нього зеленими очима, котрі так збадьорювали Корда своєю живучістю. Король витер пальцем червоне на її вустах.

- Пробач, пробач… Ходімо, Асканіє. - він подав їй руку, і вона схопилась за неї.

Коли Асканія зникла за дверима своєї кімнати разом зі служкою Миреною, Корд став біля вікна, зиркаючи на площу. Люди святкували його день народження, який давно став для короля днем болю. Вірний помічник Сармат підбіг до монарха, низько вклонившись.

- Пане, маю для Вас інформацію щодо народжених сього дня. Двійко хлопчиків та вісім дівчаток. Накажете робити, що належить?

Корд вгледівся у святкову площу. Цей день стане чорним для батьків цих бідолах. Заповідь матері відлунювала в його крижаному серці, і він кивнув. Сармат зник так само швидко, як з’явився.

Корд поглянув на своє відображення. Чорне волосся, суворі карі очі, нещасливий усміх на вустах. Серце короля облюбували сніги, а строгі тіні затягнули павутиною постать. Ціна безсмертя і кров Асканії тиснули на нього в цей день, як ніколи, тяжко.

Він відчинив двері до її кімнати. Асканія була одна і, як завжди, сиділа перед дзеркалом. Шовкова напівпрозора сукня із тоненькими бретелями оголювала понівечену його руками душу. На дівочому тілі розквітли різнокольорові іриси: малинові, жовті, темно-фіолетові. Таких кольорів Корд не бачив навіть в саду матері. Він поглянув у дзеркало і збагнув, що Асканія давно спостерігає за його очима. Рана на її вустах була особливо виразною на тлі білосніжної шкіри. Корд підійшов і присів на ліжко праворуч від дружини. Вона продовжувала дивитися в дзеркало.

- Асканія… Поглянь же на мене. Посміхнись. Поговори зі мною. - вона не реагувала. - Я нікого не любив так, як тебе. - Аскана повільно обернулась до нього, і на її обличчі він помітив дику втому.

- І це ти звеш любов’ю?

- Асканіє…

- Я помираю, Корде! - закричала вона. - Я втомилась бути твоєю.

- Це все через нього, так? Він розбурхав у тобі цю пожежу своїми дешевими квітами.

- Не він, а ти. - промовила замореним голосом. - Тільки цим ранам дозволено чути про мій біль. - вона простягнула до нього свої кольорові руки. - Але я б воліла заніміти навік. Убий мене, Корде. - благала Аскана, торкнувшись його рук, і її рани зашепотіли до свого ката. - Відпусти мене.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.