Розділ 6. Зламана акація

Вони полюбили одне одного в холодний лютневий день, коли з небес сипався дрібненький сніжок. Її усмішки було достатньо, аби Златан віддав цій дівчині своє серце. Нині хлопець із надією дивився у бік палацу. Якщо Аскана отримала його послання, то знала, що він бориться за неї щодня, знала, що вона не одна, знала, що він любить її.

Учора за випивкою Далібор розповів Златанові про прокляття короля.

- А це ножичок, що прикінчить нашого вінценосного. - Далібор поклав на стіл кинджал, лезо якого визирало з-під чорної оксамитки. Златан потягнувся за ножем. - Е-ні, хлопче, спершу плата!

- Скільки? - хлопець дістав з кишені гаманець.

- Любов не купити за гроші, хлопче. Дай-но мені один волос з твоєї голови.

Златан недовірливо покосився на старигана. Чомусь це невинне прохання насторожило, але хлопець виконав умову. Далібор жадібно вихопив білявий волос з рук Златана та заховав у свою торбу.

- Але хто ж родився в один день з королем і здатний виконати пророцтво? - запитав хлопець.

- Це вже твоя турбота. - сухо відповів чаклун і хутко вийшов з пабу.

Златан попрямував слідом, але стариган уже розтанув у пітьмі. Хлопець схопив каменюку під ногами і зі злістю жбурнув її. З його грудей вирвався гучний крик. Схоже, Далібор обманув його.

У розпачі Златан поплентався додому. Підійшовши до будинку, він помітив сусідів, що товклися коло його двору. Жінки та чоловіки перешіптувались і вказували пальцями на Златанів дім.

- Я перепрошую, що відбувається?

- Златику, у тебе гості. - стурбовано промовила сива жінка із крученим волоссям, похитавши головою, а інша додала:

- Вони щось казали про Аскану.

У ту мить ніби земля пішла з-під ніг Златана. Він чимдуж кинувся до оселі і побачив у дворі безліч королівських вартових, з-поміж яких терся знайомий чоловічок з каштановими кучерями.

- Пане Златан, нарешті ми Вас дочекалися! - промовив Сармат неприємним скрипучим голосом, і його пухле лице перекреслила потворна посмішка. - Його Величність наказав Вам негайно з’явитися до палацу.

Хлопець опустив очі й усміхнувся. Певно, його послання таки дійшло до Аскани, потрапивши й до рук її ката. Златан усвідомив, як жорстоко з ним повівся Далібор.

- Якщо така воля короля… - промовив він.

- Прошу за мною, пане Златан. - лукаво посміхнувся Сармат і почовгав до карети.

Дорогою тисячі думок відвідали Златана. Він благав небеса, аби Аскана не постраждала через нього, через його надмірну довіру, через його безсилля. Він повірив першому зустрічному, і все тому, що хотів виправити свою помилку. Коли чорна карета зупинилась біля підніжжя палацу, Златан відчував себе смертником, і тільки кинджал у чорній оксамитці зігрівав його душу. Плювати на пророцтво, цей ніж сьогодні виконає свою місію.

Вартові схопили Златана під руки і повели до короля. Білосніжні коридори боляче вдарили по очах. Палац був схожий на оселю богів, проте кожна його стіна пропахла кров’ю. Златан мимоволі зіщулився. Це була ідеальна клітка для живучої зеленяви Асканиних очей.

Коли вартові вивели його до величезної зали, Златан побачив її. Аскана сиділа, опустивши очі. Її оголені руки з-під хутряної накидки на плечах нагадували дитячу розмальовку, а незасохла кров на вустах луснула його нагайкою по серцю. Яскраві кольори контрастували із загальною білизною її шкіри й посивілого за півроку волосся, і Златан мимоволі стиснув руки в кулаки.

Король стояв попереду. Його чорний силует, здавалося, поглинає світло, розсіюючи навкруг тіні. Чоловік усміхався, і ця посмішка дряпала Златанові очі. Вартові відступили від хлопця, і король жестом наказав їм іти.

- Нарешті ми зустрілися. - промовив він, і Аскана підвела очі, що спалахнули ядучою зеленявою.

- Златан... - вона різко скочила на ноги. - Що ти задумав, Корде? - чоловік спідлоба зиркнув на неї.

- Яка ти, виявляється, жвава, Асканіє. І зовсім не схожа на мерця, як кажеш. - він знову поглянув на Златана. - Я хотів би, щоб ти стала вільною, Асканіє. Через нього ти страждаєш. - Корд вказав пальцем на Златана. - І я звільню тебе від цього болю. - промовив, виймаючи з ножен меч.

- Я готовий до бою! - твердо вимовив Златан, діставши кинджал. Король всміхнувся.

- Ні! Корде, не треба! - благала Аскана, хапаючи його за руки.

Від її несамовитого крику Златанове серце рвалося на дрібне шмаття. Король перехопив її зап’ястя, і дівчина надривно схлипнула. Корд підніс до Аскани меч, сковзнувши лезом по волоссю, і вона завмерла, ніби ягничка в руках вовка.

- Аскана… - вирвалося в Златана, і світ знавіснів.

Хлопець кинувся до короля, і схрестилися в двобої гострі леза.

- Тобі вистачило нахабності вимовляти її ім’я! - вигукнув Корд. - Я тебе знищу!

- Ні! - скрикнула Аскана і кинулась до чоловіків.

Її тендітні долоньки торкнулися їхніх плеч, і потужний імпульс вибив з рук короля меч. Аскана розгублено поглянула на свої руки. Погляд Корда увібрав войовничості й виразної злості. Він зробив крок до Аскани, але Златан перегородив йому дорогу.

- Назад, Величносте!

- Як ти це зробила? - ненависть вигравала його глибоким голосом. - Відповідай! - він заніс над ними руку.

- Не знаю! - скрикнула Аскана, мимоволі торкнувшись Златана, і його рука з кинджалом впилася в грудну клітку Корда. Аскана скрикнула і замружила очі. Її світ занурився у тишу.

- Ти схожий на акацію, Корде. - казала вона йому, сидячи в кімнаті десь півгодини тому. - Такий привабливий зовні, ти маєш гостренні шипи, що впиваються в моє серце. Акація означає безсмертя, вона бездушна й глуха. Як ти, Корде, глухий до мого болю... - Корд зиркнув на неї і стрімко вийшов з кімнати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.